Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Командир взводу 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого старший лейтенант Роман Денисюк, якому Міністр оборони України Олексій Резніков і Головнокомандувач ЗСУ генерал-лейтенант Валерій Залужний вручили відомчі нагороди у Військово-медичному клінічному лікувально-реабілітаційному центрі, вважає, що трапилось це випадково.
— Адже я міг прибути до реабілітаційного центру для заміни куксоприймача в зовсім інший період, — зніяковіло говорить офіцер. — А тут така неочікувана зустріч з керівництвом Міноборони і Збройних Сил, та ще й нагороди…
Того сумно пам’ятного вересневого дня 2020 року група з трьох військовослужбовців, серед яких був і Роман Денисюк, у районі Золотого вирушила на бойове завдання. Через кількасот метрів військовий, який йшов першим, підірвався на міні.
— Під час вибуху наш товариш за інерцією відштовхнувся другою ногою і полетів у рівчак, порослий кущами, — пригадує Роман. — Йому відірвало стопу й сам він вилізти не міг. Я спустився у рівчак, швидко наклав йому турнікет, підхопив зброю і в кілька прийомів витягнув його з чагарнику наверх. Мій товариш і я перебували в конкретному шоку, до того ж він ще й неймовірно стогнав. Я ледь перевожу подих, озираюсь, розмірковуючи, куди рухатись, роблю крок назад ліворуч і… теж наступаю на міну.
Поранених піхотинців евакуювали спочатку до мобільного госпіталю, а звідти переправили до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону у Харків.
— Але всі основні операції, в тому числі й ампутацію кінцівки, мені провели в Київському госпіталі, — розповідає Денисюк. — На міну я наступив передньою частиною стопи — пальцями, але залишки п’яти ніякої функції не виконували, тому лікарі вирішили ампутувати. А згодом була виконана й реампутація для кращого сумісництва кукси з протезом. Я дуже вдячний хірургу-травматологу полковнику медичної служби Володимиру Геннадійовичу Шипунову за його людяність, професіоналізм та чуйність. Його щоденна підтримка додавала сил і, вважаю, відіграла свою роль в моєму швидкому одужанні.
Перший протез, так званий навчальний, Роман приміряв уже 4 січня цього року. В лютому отримав інший, а в березні крокував на основному.
— Були певні сумніви щодо продовження військової служби? — запитую співрозмовника.
— Жодних, — усміхається у відповідь Денисюк. — У Львові під час навчання в Академії прикладом для мене був викладач кафедри тактико-спеціальних дисциплін майор Ярослав Стеців, який на фронті втратив ногу, але про звільнення з армії й не думав, а продовжив службу. Тому й у мене після поранення й гадки не було залишити армію.
Наприкінці березня 2021 року Роман Денисюк завершив лікування і реабілітацію та прибув у район проведення операції Об’єднаних сил у розташування бригади.
— Дуже тепло мене зустріли і старші командири, і особливо підлеглі, — говорить Роман. — Під час лікування вони мене підтримували, підбадьорювали й вірили, що я повернусь. Тішусь, що виправдав їхні надії. А до Ірпінського реабілітаційного центру прибув, аби поміняти куксоприймач від центру протезування «Без обмежень». Був приємно вражений, коли до мене в палату зайшли Міністр оборони і Головнокомандувач. Де б ще я з ними мав нагоду поспілкуватися? Запитали про стан здоров’я та побажали успіхів у службі.
