Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
Командир однієї з артилерійських батарей 2А36 «Гіацинт-Б» артдивізіону артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича лейтенант Данило Омельчук до частини потрапив не з курсантської лави. 5 років тому, отримавши диплом інженера-механіка і попрощавшись з однокурсниками з Вінницького національного технічного університету, він вирішив пов’язати свою долю з військом і в нелегкий для країни час вдягнув солдатський однострій. І ось за цей час пройшов значний службовий шлях — від солдата до командира батареї. До речі, у цьому ж дивізіоні на посаді старшого офіцера на батареї проходить службу і брат-близнюк Данила, також лейтенант Антон Омельчук. Він так само пройшов шлях від солдата до офіцера, проте в іншій військовій частині, а разом із братом служить протягом ось уже двох років.
Близнюки народилися й виросли на Вінниччині у селищі міського типу Вендичани Могилів-Подільського району. Змалку хлопчаки допомагали мамі й до праці були готові, адже росли без батька. Тож легким і безхмарним дитинство братів Омельчуків назвати аж ніяк не можна. А втім, успішно закінчили школу, здобули вищу освіту та стали на шлях захисників України.
Данило Омельчук до війська прийшов 2016-го. Козятинський ОМВК Вінницької області скерував хлопця з вищою освітою служити туди, де фах інженера став йому у пригоді — до Бердичева, найближчої бойової бригади. Спершу юнак обійняв посаду номера обслуги в одній з артилерійських батарей дивізіону. Його підрозділ саме перебував у районі проведення АТО, тож новоспечений солдат-контрактник одразу ж вирушив на Схід.
— 2016 рік був не набагато менш спекотним у плані інтенсивності бойових дій, аніж 2014 та 2015 роки, — згадує заступник командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення старший лейтенант Сергій Болохівський, який, до речі, починав службу в дивізіоні на початку війни сержантом. — Тож нашим артилеристам неодноразово доводилося виконувати бойові завдання.
Історія, про яку розповів Данило, сталася під час однієї з ротацій, коли російські окупаційні війська неодноразово порушували Мінські угоди та стягували військову техніку на територію, тимчасово непідконтрольну уряду України.
— Одного разу російські окупанти виставили засоби радіоелектронної боротьби посеред поля та немовби показово глушили зв’язок українських підрозділів, — пригадує Данило Омельчук. — Наша розвідка помітила це нахабство та повідомила у вищий штаб, який ухвалив рішення знищити цей комплекс. Таке бойове завдання було доручене нашій батареї. Тоді виконувач обов’язків старшого офіцера на батареї капітан Олег Козуб підізвав нашого командира гармати, на той час сержанта Сергія Болохівського, та сказав, що батарея буде виконувати завдання в одному основному напрямку, а наша гармата стрілятиме по іншій цілі. Для того, щоб виконати це бойове завдання, потрібно буде все правильно розрахувати та точно вразити ціль, а відстань до неї була десь 26 кілометрів. Тоді мені вперше доручили виконувати обов’язки старшого навідника, позаяк наш штатний навідник був у відпустці. Наша обслуга отримала координати цілі, я навівся, командир гармати перевірив — пролунав постріл. Ще декілька снарядів ми випустили по тій самій цілі. Потім, залишивши вогневу позицію, повернулися в район зосередження. На ранок приїхав полковник зі штабу АТО та вітав наш розрахунок з відмінно виконаним бойовим завданням. Питає: «Як у вас вийшло двічі влучити в самий центр цілі? Я вже 27 років служу в артилерії і не пригадую, щоб снаряд два рази потрапляв в одну вирву, а у вас вийшло!».
читайте також:
Незабаром була ротація, і гармаші повернулися додому. Тоді, каже Данило, для себе він уже твердо вирішив продовжити службу й після завершення першого контракту.
— Коли вже навчився воювати і усвідомив, що маю бажання служити, вирішив будувати військову кар’єру, — говорить офіцер.
Солдата Данила Омельчука було призначено на посаду старшого навідника, а згодом і головного сержанта — командира гармати артилерійської батареї. Оскільки він мав вищу освіту та сержантську посаду, у 2017 році його було направлено на курси підготовки офіцерського складу до Національної академії сухопутних військ України імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після закінчення курсів Данило отримав первинне офіцерське звання «молодший лейтенант» та був призначений на посаду старшого офіцера на батареї у своєму ж підрозділі. Сьогодні він командує артбатареєю. Командує вміло, професійно, адже за п’ять років пройшов майже всі щаблі: вміє і заряджати, і наводити, і керувати вогнем як однієї гармати, так і взводу, і батареї в цілому.
В артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича кажуть, що досвід призначення найкращих солдатів спочатку на сержантські, а згодом, після навчання, й на офіцерські посади вже є доброю традицією.
— У нашій військовій частині це непоодинокий випадок, — свідчить старший лейтенант Сергій Болохівський. — Близько 10 військовослужбовців, які прийшли на службу під час мобілізації солдатами, зараз виросли до начальників штабів дивізіону, заступників командирів дивізіону, командирів батарей тощо.
Так у бердичівській артилерійській бригаді діє власна кузня офіцерських кадрів — у боях солдати стають офіцерами. Офіцерами воєнного часу, які є справжніми професіоналами воєнної справи.
