Про все це та інше кореспондентка АрміяInform запитала в начальника Управління гуманітарного забезпечення Міністерства оборони України Діани Копаниці. За останні три…
Холод, туман і течія не завадили Владиславу, військовому льотчику, учаснику бойових дій перепливти майже півтори тисячі метрів Дніпра. «Коли бачиш на тому березі український прапор — шляху назад немає», — жартує льотчик.
— Матері й досі не казав, можу собі уявити її обурення, — поділився Владислав Оберемок. — Батько ж відреагував у своєму репертуарі, запитавши: «А чому тільки півтори тисячі? Бери більшу дистанцію!» Не буду брехати, у колективі знайшлись і скептики, які не зрозуміли ідею й головне — навіщо цей зайвий клопіт потрібен, та більшість підтримали вкрай позитивно. Розумію, що тут ідеться не лише про мою відповідальність, а й керівництва, тому окремо хочу подякувати командирам, командувачу Повітряних Сил за довіру та підтримку.
Офіцер розповідає, що це була його особиста ідея й вона була досить спонтанною. Близько місяця тому подумав: «А чому б ні?» Це стало свого роду викликом самому собі, адже плаванням Влад займається лише на любительському рівні.
— Хотів привернути увагу суспільства до військовослужбовців, показати, що ми готові виконувати завдання як у повітрі, так і на землі… і навіть на воді, — додає усміхаючись.
Льотчик — хоч і значно молодший за Україну, та вже не з чуток знає, якими зусиллями виборюється мир. У свої 24 він не раз виконував важливі завдання у фронтовому небі за штурвалом Мі-8. Тож акцію символічно приурочив до 30-річчя Збройних Сил України.
На березі на пілота чекала потужна група підтримки — колеги з частини, рідний брат, який також є військовим льотчиком, представники Командування Повітряних Сил. Але справжньою несподіванкою для Влада стала особиста підтримка Головнокомандувача ЗСУ генерал-лейтенанта Валерія Залужного на тому березі Дніпра. Він привітав льотчика-плавця з успішним «форсуванням» Дніпра та вручив йому наручний годинник.
Сам же льотчик резюмував, що «в небі все ж — важче…»
— Небо, особливо у районі бойових дій, помилок не пробачає, — каже Владислав. — Там кожне неправильне рішення може стати останнім. Вода ж дає змогу видихнути й подумати. Після фронтового неба водна стихія — точно не страшна. Але і тут не можна розслаблятись. Важливо не панікувати. Та з цим у військових льотчиків проблем немає.
Після успішного подолання дистанції Владислав полегшено видихнув і поїхав у частину готуватись до польотів… Там на нього чекає більш звична повітряна стихія…
