Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Павло – один із перших добровольців міста Погребище, що на Вінниччині, який ще весною 2014 року прийшов у військкомат для мобілізації на захист країни.
– Я все життя мріяв бути у війську, адже батько і дядько в мене військові, ‒розповідає чоловік. – В юності з цим не склалося, але з початком війни усі питання відпали самі собою.
Після мобілізації солдат Павло Сердюк потрапив у 9-й Вінницький батальйон територіальної оборони, у складі якого номером розрахунку кулеметної обслуги був направлений на схід країни в район Маріуполя.
– Як би ми морально не готувалися до бойових дій, реальність для багатьох стала шоком, дисонансом із попереднім мирним життям. Адже переважна більшість нашого підрозділу була добровольцями, а не професійними військовими, ‒ пригадує Павло. – Найбільше запам’ятались постійні стресові ситуації, регулярні переміщення, відсутність сталих позицій. Але ми вчилися на ходу, пристосовувались до всього та зрештою успішно виконували поставлені завдання.
Після завершення терміну мобілізації через рік Павло Сердюк звільнився, уже з посади командира відділення. Повернувшись додому, хлопець освідчився коханій і вони створили сім’ю. Попри прагнення і далі продовжувати військову кар’єру, Павлові довелося на кілька років зробити перерву – зайнятись цивільними справами, облаштувати сімейний побут. Але вже у 2018-му він пішов на службу за контрактом у Вінницький обласний військовий комісаріат.
Звідти був відряджений до окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Знову служба в районі бойових дій на сході держави. На той час Павло виконувавобов’язки водія евакуаційного відділення в медичній роті, рятував поранених, оперативно доставляючи їх до медичних закладів.
Минулого року контракт Павла Сердюка завершився, і він знову повернувся до цивільного життя. Цивільного, з великим відсотком справ військових. Адже одразу після звільнення чоловік уже вдруге записався до оперативного резерву Збройних Сил України.
Нині Павло Сердюк працює викладачем, майстром виробничого навчання у Вищому професійному училищі №42 міста Погребище. Паралельно веде активну громадську діяльність. Разом із побратимами вони створили свою організаціюі намагаються допомагати ветеранам.
Павло також є головою ГО «Погребищенська спілка учасників АТО та інших бойових дій». Їхній основний напрямок діяльності – це допомога сім’ям загиблих та загалом взаємодопомога та виручка між побратимами, аж до звичайних побутових справ.
– Спілкування між ветеранами,суспільна діяльність не дозволяє колишнім учасникам бойових дій замкнутися в собі, у своїх проблемах, надають їм змогу активно долучатися до життя громади, до військово-патріотичних заходів, ‒ділиться досвідом роботи Павло. – Когось війна не зачіпає взагалі, а ми живемо цим від самого її початку, в постійній, може й локальній, боротьбі. Попри те, що громадська діяльність займає багато часу, відриває від приватних справ, ми вважаємо це вкрай потрібною справою.
Павло, який нещодавно взяв участь у військовому зборі на Херсонщині, зауважив – більшістьучасників їхньоїорганізації також проходять службу в оперативному резерві. Навіть хлопці з інвалідністю часто відвідують збори тероборони, щоб відновитивійськові навики та поспілкуватись з однодумцями.
– Рішення про службу в оперативному резерві є природнім продовженням набутого досвіду та пережитого на війні, ‒ розповідає Павло Сердюк. – Хто, як не ми, повинні в першу чергу прийти на допомогу Збройним Силам України та в разі необхідності знову стати на захист своєї країни. Тож вкрай необхідно підтримувати свої навики та вчитись чомусь новому.
