Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Фотографії зображають різні обличчя та події, але присвячені одній темі: збройній агресії Росії проти України. Її авторка – фотокореспондентка «Укрінформу» Олена Худякова, яка шість років тому добровільно залишила роботу в редакції та пішла воювати на Донбас. Служила в розвідгрупах двох артилерійських бригад (2015-2017 рр.) та в команді «Ангели Тайри» (2017-2019 р.р.), мала позивний Мауглі. У вільний від виконання бойових завдань час брала до рук камеру і фотографувала.
Нік, винесений у назву фотовиставки, став призмою, крізь яку глядач бачить війну, яку пережила сама авторка світлин. Вона раділа успіхам побратимів і втрачала бойових товаришів, мерзла в засніжених окопах і милувалася квіткою, що проросла крізь сплюндровану вибухами землю.
Це історії, не прикрашені в фоторедакторі, деякі – з автографами зображених на них героїв та неповторними емоціями за кадром. Кожна з них – не просто світлина, а документальна повість.
Це історії, не прикрашені в фоторедакторі, деякі – з автографами зображених на них героїв та неповторними емоціями за кадром. Кожна з них – не просто світлина, а документальна повість.
Переступивши поріг зали фотоекспозиції, я одразу відчув себе в атмосфері до болі знайомого фронтового побратимства. На відкриття виставки підтримати Олену Худякову до Києва приїхали її бойові друзі, колеги по фотосправі. У їхніх словах звучала подяка авторці за те, що створила шедеври та увіковічила їхню історію, і особливо тих, побратимів які не повернулися з війни.
− На фото нема жесті, це інший бік війни. Кожен світанок чи захід сонця багато значить для мене і тих, хто був поруч, − розповіла Олена. − На одному фото – «мєхвод», який вдивляється в райдужний місток і каже, що один край веселки зараз над тим місцем, де загинув хлопець з 30-ки. Там – наші офіцери в моменти, коли грають на баяні. Вони щасливі, бо тієї миті вони й були такими. Від нас чекають драматичних історій, випитують подробиць, наче риючись у кримінальній хроніці. А я гортаю свій фотоархів, наче сімейний альбом.
Роботи з виставки «Позивний Мауглі» нещодавно експонувалися у Верховній Раді України. Тепер фронтові світлини презентують в Національній спілці журналістів України (Хрещатик, 27А), куди можуть завітати усі охочі.
Прийти та подивитися на світлини з війни варто, адже в них закарбована наша національна пам’ять, яка є міцним підґрунтям для майбутніх перетворень, руху України до світлого майбутнього.
Прийти та подивитися на світлини з війни варто, адже в них закарбована наша національна пам’ять, яка є міцним підґрунтям для майбутніх перетворень, руху України до світлого майбутнього. У кого не відгукнеться у серці поклик, що лине з кожної світлини Олени «Мауглі», той вочевидь уже має дефіцит тієї основи і його слід поповнювати. В одному з інтерв’ю Худякова зізналася: «Кажуть, війна – то пекло. Але ми перетворювали його в щось інше, бо стояли плечем до плеча. А в справжньому пеклі кожен страждає на самоті».
