У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
У невеликому латвійському місті Резекне дайвери місцевого Клубу NAUTILUS знайшли радянський літак, збитий у роки Другої світової війни. Бомбардувальник ДБ-3Ф (Іл-4) затонув в озері Разна. Дослідники встановили, що командиром екіпажу літака був українець, лейтенант Петро Дмитрук. Журналіст АрміяІnform зв’язався з керівником дайв-клубу Олексієм Синициним, аби дізнатися подробиці цієї непересічної події.
— Ця історія особисто для мене розпочалася 35 років тому, — розповідає досвідчений аквалангіст. — Власне, і підводним плаванням колись я почав займатися саме через цей літак…
У віці 7 років Олексій почув від старого рибалки історію про те, як у перші дні війни в озеро впав літак. Ще тоді першокласник Альоша Синицин подумав: «От би знайти цей літак!..».
Виявляється, що у віці 7 років Олексій почув від старого рибалки історію про те, як у перші дні війни в озеро впав літак. Ще тоді першокласник Альоша Синицин подумав: «От би знайти цей літак!..». Минали роки, він дорослішав і не полишав своєї мрії. Від місцевих мешканців, які живуть біля озера, чоловік дізнався, що в різні роки тут побувало чимало пошуковців, і навіть цілі експедиції, але пошуки не мали результатів.
Олексій виріс, створив у Резекне дайверський клуб, на березі того самого озера. І ось торік у серпні, дякуючи одному з місцевих рибалок, йому із сином вдалося підняти з води на поверхню два шматки обшивки літака — із заклепками й навіть у «рідній» фарбі кольору хакі.
— З того дня я почав ретельно збирати всю можливу інформацію, і розпочав із книг, — продовжує розповідь дайвер і дослідник.
У ті червневі дні сорок першого року в небі над Латвією було збито чимало радянських літаків.
З архівних джерел та літератури Олексій дізнався, що в ті червневі дні сорок першого року в небі над Латвією було збито чимало радянських літаків.
— У перші ж дні війни німецька авіація знищила 66 радянських аеродромів та близько 1200 літаків, — продовжує дослідник. — 26 червня було захоплено Даугавпілс, який німці вважали брамою Ленінграда. Виходячи з цього, за наказом Ставки радянські дальні бомбардувальники завдавали ударів противнику, що стрімко просувався, з висоти 400–500 метрів, без супроводу винищувачів, адже діючими залишалися тільки ті летовища, що були далеко від лінії фронту. У цьому конкретному випадку літак ДБ-3Ф злітав з аеродрому Кречевіце, що під Новгородом — майже за 500 км від Даугавпілса! По суті, вони йшли нанеминучу смерть. А це були пацани по 20 років, які щойно закінчили льотні училища. Петру Кононовичу Дмитруку було на той момент 23 роки. А противник — переважно досвідчені аси Люфтваффе! Та й взагалі, якщо порівнювати ДБ-3Ф з «месером» — розмах крила 21,4 метра та вага з повним боєкомплектом 10 тонн проти 2 тонн маневреного німецького винищувача…
Дослідник встановив, що 27 червня 1941 року зі згаданого аеродрому злетіло 23 літаки 200-го далекобомбардувального полку та 19 літаків 53-го полку. Вони взяли курс на Даугавпілс, де було виявлено скупчення танків кількістю близько 200 одиниць. Виконавши завдання, вони були атаковані німецькими винищувачами, і тільки з 200-го полку 7 літаків було збито.
Із розсекречених архівів Червоної армії ЦАМО РФ Олексію Синицину вдалося з’ясувати наступне. Літак № 1833 командира ланки П. К. Дмитрука був збитий, упав в озеро Разна та затонув. Водночас командир та штурман Лазар Васильович Демидов загинули, а стрілець-радист Микола Куприянович Гудимов залишив літак із парашутом і на третю добу вийшов до своїх. За кілька днів тіла льотчиків винесло на берег, і місцеві мешканці потайки від німців поховали їх біля озера. У повоєнні роки останки перепоховали в братській могилі в селищі Розентово Малтської волості Резекненського району. Втім, аж до 1971 року ці льотчики вважалися безіменними, і лише завдяки даугавпілським пошуковцям їхні імена були встановлені й про це написала місцева газета «Знамя Труда». А Олексій Синицин протягом 35 років жив лише мрією знайти їхній літак!..
Цікавий збіг. Стаття про загиблих льотчиків вийшла 28 серпня 1971 року, а рівно пів століття по тому, 28 серпня 2021 року, також у суботу, Олексій знайшов спочатку фотографію Петра Дмитрука, якої не було навіть в архівах ЦАМО, а на дні озера — і сам літак!
Встановивши місце народження льотчика-українця — місто Тараща Київської області, дослідник також з’ясував, що родичі лейтенанта, можливо, мешкають у селі Скраглівка Бердичівського району Житомирської області. Днями в соціальній мережі він знайшов тамтешню групу та опублікував пост про загиблого льотчика. Відповідь не забарилася.
«Добрий день, Олексію! Я староста села Скраглівка Бердичівського району. Маю інформацію про родичів Дмитрука П. К.», — написала у відповідь пані Ольга Мельник. Ось так за 80 років після загибелі про місце та обставини трагедії дізналися нащадки героя.
Невдовзі АрміяІnform обов’язково розповість про те, як пошуковці зв’язалися з родичами загиблого. А нині, поки налагоджується контакт, Олексій Синицин готує документальний фільм про справу всього свого життя, літак № 1833, збитий у небі над Латвією. Наразі він лежить на дні озера, розламаний навпіл: фюзеляж — за 150 метрів від крил, з випущеними шасі…
