Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
На світанку 11 листопада 1918 року підписанням перемир’я між Антантою і Німецькою імперією завершилася Велика війна. Згодом її назвуть Першою світовою.
Фактично всі великі європейські держави були зацікавлені в початку війни, тому що не бачили інших способів вирішити нагромадження протиріч. Велика Британія, Франція та Росія перебували у складі Антанти, а Німеччина, Італія та Австро-Угорщина — у складі Потрійного союзу.
Як написала американська історикиня Барбара Такман у книзі «Гармати серпня»: «Війна нікому не була потрібна, а тому була неминуча».
Велика війна підтвердила тезу Еразма Роттердамського (Герхарда Герхардса) про те, що «Почати війну легко, а закінчити важко».
Але 11 листопада 1918 року в Комп’єнському лісі у штабному вагоні командувача військ Антанти, французького маршала Фердинанда Фоша про це не згадували. Настав довгоочікуваний мир. Німецьку делегацію очолив статс-секретар закордонних справ Маттіас Эрцбергер. Саме вони підписали перемир’я, запропоноване союзним командуванням. У 34-х статтях цього документа було окреслено умови й термін перемир’я, згодом розвинуті у Версальскому договорі.
Німеччина фактично капітулювала. Воєнні дії припинялися. Перша світова війна закінчилася. 20 років по тому саме умови цього договору будуть розчавлені гусеницями німецьких танків і почнеться Друга світова війна, але тоді про це ще ніхто не знав.
Об 11 годині ранку на всіх фронтах пролунав сигнал: «Припинити вогонь!». Війна, яка забрала понад 10 мільйонів життів, закінчилася. На заході континенту солдати виходили з шанців, дивлячись один на одного вже не крізь приціли. Артилеристи зачохлювали гармати.
Але на Сході Європи все тільки починалося. На теренах колишньої Російської імперії вирувала Громадянська війна.
Україна вперше за багато років отримала шанс на створення власної держави, адже до 1914 року на карті Європи України в політичному сенсі не було: Західна Україна належала Австро-Угорській імперії, а Наддніпрянська — Російській. Кожна з них мала свої плани щодо України. Австро-Угорщина хотіла приєднати Волинь та Поділля, Німеччина планувала залучити Україну до Пангерманського союзу, а Росія бачила Західну Україну у складі своєї імперії.
Українські солдати воювали один проти одного у складі різних армій. У лавах російської армії було від 3,5 до 4,5 млн українців, в австро-угорській — до 700 тисяч.
Відразу після початку війни українські землі перетворилися на театр воєнних дій чи прифронтову зону між російською армією та військами австро-німецького блоку. На цій території вів бої Південно-Західний фронт. У серпні-вересні 1914 р. російські війська, відбивши наступ австро-угорських армій, почали наступ на Галичину, почалася відома Галицька битва. Внаслідок цієї битви російська армія захопила Східну Галичину, Північну Буковину і вийшла до Карпатських перевалів. Російські війська вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тис. осіб, з яких 100 тис. потрапили до полону. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німеччини та перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорщина уникнула остаточного розгрому.
У середині квітня 1915 року Російська імператорська армія глибоко вклинилися в межі Австро-Угорської імперії. Вона взяла Перемишль і Тарнув, захопила майже всі найважливіші перевали в Карпатах. Виникла загроза виходу росіян на Угорську рівнину. Німецьке командування вирішило допомогти своєму союзникові.
На завойованій території російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора графа Георгія Бобринського, мав запровадити «російські засади» в житті населення краю. У Галичині закривалися українські школи та інші навчальні заклади, культурні організації, запроваджувалися російська мова та російське законодавство. Почалося звернення греко-католиків до православ’я. Майже всіх представників української еліти, які залишились у краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким вивезли в глиб Росії. Відбулися єврейські погроми.
Російська окупація тривала до весни-літа 1915 р.
Австро-німецькі війська під командуванням фельдмаршала Августа фон Макензена 2 травня 1915 року розпочали наступ під Горлицем, який став прологом великої поразки російської армії.
До кінця червня німці захопили всю Галичину та Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Окрім Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували Західну Волинь, Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк та Дубно. Наступ австро-німецької армії росіянам вдалося зупинити лише на лінії Кам’янець — Подільськ — Тернопіль — Кременець — Дубно.
Відступ російської армії супроводжувався новими погромами українства, депортацією населення. Поряд із цим до російських частин, що відступають, додалися біженці, які боялися репресій з боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи Павло Мілюков охарактеризував російську політику в Галичині «європейським скандалом».
Навесні 1916 року війська Південно-Західного фронту під командуванням Олексія Брусилова завдали німцям несподіваного удару, який увійшов в історію як Брусилівський прорив. Російські війська почали наступ 22 травня 1916 р. і після міцної артпідготовки просунулися вздовж усього фронту вглиб на 80–120 км, знову захопили Чернівці, Коломию, Броди, Луцьк. Внаслідок Брусилівського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн убитих та поранених, понад 400 тис. військовополонених. Російські війська втратили близько 500 тис. осіб.
Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмінною цілий рік. Тим часом у лютому 1917 року в Росії відбулася перша революція. Цар Микола ІІ зрікся престолу. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити внутрішнє становище країни, влітку 1917-го розпочав новий наступ, який завершився повним провалом та новими жертвами. Контрудар австро-німецьких військ змусив російські війська залишити Галичину, відійти навіть далі, ніж у 1915 році. Ця лінія фронту проіснувала до укладення Брестського миру (січень 1918).
Для всіх українських земель Перша світова змінила національну належність — землі, що належали Австро-Угорщині чи Російській імперії, стали або частиною радянської України, або Польщею (більша частина Західної України), або Чехословаччиною (Закарпаття), а Буковина стала частиною Румунії. По річці Збруч пролягав кордон між радянською Україною та Польщею.
Але це вже зовсім інша історія…
