У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
10 листопада 1764 року указом російської імператриці Катерини ІІ останній гетьман України Кирило Розумовський був позбавлений посади, водночас була відновлена робота Малоросійської колегії на чолі з генерал-губернатором Петром Румянцевим.
У перші роки свого царювання Катерина не робила різких рухів — вичікувала. Але під новий 1764 рік вона отримала з Глухова інформацію про те, що з’їзд старшин підготував документ, у якому йдеться про відновлення в Україні порядку обрання гетьмана вільними голосами, регулярного скликання представницького від старшин органу — сейму, або генеральної ради, заснування вищої судової інстанції — трибуналу, відновлення митниць на кордоні з Росією (митний кордон з Росією було ліквідовано 1754 року), повернення Гетьманщині відторгнутих земель, припинення безплатного утримання в Україні російських полків, повернення українському народу боргів за останні турецьку та прусську війни та ін.
Почувши таке, Катерина ІІ сполошилася і негайно викликала Розумовського до Петербурга — зажадала добровільного складення повноважень. Одночасно вона надіслала до українських кордонів кілька полків, привела в бойову готовність війська, дислоковані в Україні, та заарештувала українську артилерію, а сенат заборонив виробництво у Гетьманщині пороху.
У 1767 році під час виборів до єкатерининської законодавчої комісії українське старшинство й козацтво висловили Катерині ІІ своє незадоволення її політикою, але марно: після ліквідації української держави, Гетьманщини, російській цариці жодні заяви були не страшні. У 1775 році вона знищила Запорізьку Січ — останній оплот української державності, 1782-го розчленувала Гетьманщину на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, під час урочистого відкриття яких народ був зобов’язаний кричати: «Віват, Вєлікая Єкатєріна!».
Після ліквідації української держави, Гетьманщини, російській цариці жодні заяви були не страшні. У 1775 році вона знищила Запорізьку Січ — останній оплот української державності, 1782-го розчленувала Гетьманщину на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, під час урочистого відкриття яких народ був зобов’язаний кричати: «Віват, Вєлікая Єкатєріна!».
Наступного, 1783-го року, цариця, аби українці краще відчували її «матєрнєє попєчєніє», закріпачила їх, а ще заборонила козацьке військо, запровадила російську мову викладання в Києво-Могилянській академії, а 1785 року надала українським старшинам за слухняність права російського дворянства. До того ж Катерина ІІ не забувала й про історію: саме за її правління росіяни добряче «підчистили» українські книгозбірні та підправили власну історію. Саме німкеня Катерина ІІ почала називати себе спадкоємицею Володимира Великого, тобто «ноги» сучасного російського великодержавного шовінізму — звідти. Попри те, що на службі Російської імперії перебувало чимало талановитих українців (приміром, Олександр Безбородько і Петро Завадовський були її секретарями), вона ніколи не симпатизувала українцям. Приміром, у 1787 році, подорожуючи на південь України, у листі з Києва писала, що ніде у своєму житті не бачила провінції, де б люди були такі дурні та гидкі, як в Україні.
Катерина ІІ не забувала й про історію: саме за її правління росіяни добряче «підчистили» українські книгозбірні та підправили власну історію.
Отже, на кінець XVIII ст. українські землі — Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина та Запоріжжя — повністю втратили свою автономність, перетворившись на колонію Російської імперії.
