Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
10 листопада 1764 року указом російської імператриці Катерини ІІ останній гетьман України Кирило Розумовський був позбавлений посади, водночас була відновлена робота Малоросійської колегії на чолі з генерал-губернатором Петром Румянцевим.
У перші роки свого царювання Катерина не робила різких рухів — вичікувала. Але під новий 1764 рік вона отримала з Глухова інформацію про те, що з’їзд старшин підготував документ, у якому йдеться про відновлення в Україні порядку обрання гетьмана вільними голосами, регулярного скликання представницького від старшин органу — сейму, або генеральної ради, заснування вищої судової інстанції — трибуналу, відновлення митниць на кордоні з Росією (митний кордон з Росією було ліквідовано 1754 року), повернення Гетьманщині відторгнутих земель, припинення безплатного утримання в Україні російських полків, повернення українському народу боргів за останні турецьку та прусську війни та ін.
Почувши таке, Катерина ІІ сполошилася і негайно викликала Розумовського до Петербурга — зажадала добровільного складення повноважень. Одночасно вона надіслала до українських кордонів кілька полків, привела в бойову готовність війська, дислоковані в Україні, та заарештувала українську артилерію, а сенат заборонив виробництво у Гетьманщині пороху.
У 1767 році під час виборів до єкатерининської законодавчої комісії українське старшинство й козацтво висловили Катерині ІІ своє незадоволення її політикою, але марно: після ліквідації української держави, Гетьманщини, російській цариці жодні заяви були не страшні. У 1775 році вона знищила Запорізьку Січ — останній оплот української державності, 1782-го розчленувала Гетьманщину на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, під час урочистого відкриття яких народ був зобов’язаний кричати: «Віват, Вєлікая Єкатєріна!».
Після ліквідації української держави, Гетьманщини, російській цариці жодні заяви були не страшні. У 1775 році вона знищила Запорізьку Січ — останній оплот української державності, 1782-го розчленувала Гетьманщину на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, під час урочистого відкриття яких народ був зобов’язаний кричати: «Віват, Вєлікая Єкатєріна!».
Наступного, 1783-го року, цариця, аби українці краще відчували її «матєрнєє попєчєніє», закріпачила їх, а ще заборонила козацьке військо, запровадила російську мову викладання в Києво-Могилянській академії, а 1785 року надала українським старшинам за слухняність права російського дворянства. До того ж Катерина ІІ не забувала й про історію: саме за її правління росіяни добряче «підчистили» українські книгозбірні та підправили власну історію. Саме німкеня Катерина ІІ почала називати себе спадкоємицею Володимира Великого, тобто «ноги» сучасного російського великодержавного шовінізму — звідти. Попри те, що на службі Російської імперії перебувало чимало талановитих українців (приміром, Олександр Безбородько і Петро Завадовський були її секретарями), вона ніколи не симпатизувала українцям. Приміром, у 1787 році, подорожуючи на південь України, у листі з Києва писала, що ніде у своєму житті не бачила провінції, де б люди були такі дурні та гидкі, як в Україні.
Катерина ІІ не забувала й про історію: саме за її правління росіяни добряче «підчистили» українські книгозбірні та підправили власну історію.
Отже, на кінець XVIII ст. українські землі — Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина та Запоріжжя — повністю втратили свою автономність, перетворившись на колонію Російської імперії.
