Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Приблизно місяць тому ми вперше звернули увагу наших читачів на батальний живопис як окремий шар образотворчого мистецтва. Про військо та воїнів створено безліч картин. Але чи вміють глядачі їх правильно «читати»? Й чи відповідають полотна, що прикрашають колекції галерей та музеїв, історичній та військовій достовірності? Вивчати це питання взявся військовослужбовець Львівського гарнізону штаб-сержант Валерій Мількін. У вільний від служби та просування патріотичної рок-музики час воїн на позивний «Борода» сідає за енциклопедії та архівні документи. Зазначимо, що перша його розвідка в даній царині вийшла цікавою.
читайте також:
Тож пан штаб-сержант не забарився знайти для читачів АрміяInform дуже цікавий і в історичному, і у військовому сенсі твір художника-баталіста, скульптора та ілюстратора, італійця Джузеппе Рава, який називається «Битва при Матці, 9–12 червня 1918».
Додамо, що автор картини, який живий-здоровий і мешкає в Італії, офіційно надав дозвіл на публікування власного твору. Вперше картина «Битва при Матці» з’явилася на обкладинці популярного французького військово-історичного журналу VAE VICTIS у 1999 році. Сам Джузеппе Рава, дізнавшись з якою метою український штаб-сержант проводить свої дослідження, поставив українських воїнів за приклад співвітчизникам-італійцям: мовляв, дивіться, як треба вивчати військову історію!
На початку нашого екскурсу в історію, обов’язково треба згадати «бабцю- Європу» періоду початку 20 століття. Попри нескінченні колоніальні війни, революції та соціально-політичні негаразди, вона переживала науково-технічну революцію, що стосувалась усіх верств життя. Звісно, військові не могли стояти осторонь наукового прогресу та в повній мірі використовували його у власних інтересах. Пік використання новітніх технологій припав на Першу світову війну 1914–1918 років. ПСВ стала найкривавішим глобальним збройним конфліктом на той час, що охопив усю Європу та зрештою весь світ і в підсумку перекроїв геополітичну мапу світу та зруйнував чотири великих імперії.
Однак війна надала поштовх до модернізації армій: було винайдено та впроваджено нові методи ведення війни, новітні зразки озброєння та військової техніки (танки, автомобілі, авіація, хімічна зброя тощо). Зміни також торкнулись військової уніформи та спорядження. Перша світова війна довела всій світовій спільноті, що війни виграють не солдати, а технології.
Пензель автора через картину «Битва при Матці, 9–12 червня 1918» чітко передав нам атмосферу бою, весь жах La Grande guerre (фр. Великої війни), жагу солдатів до життя та перемоги. Напружені пози та міміка піхотинців- «чорноробочих війни» на тлі свинцево-сірого неба і розірваних шрапнеллю хмар. Спаплюжений війною ландшафт, урвища від вибухів артилерійських снарядів, заповнені брудною кривавою жижею шанці, тіла загиблих вояків….
На картині зображено епізод контратаки піхотинців 3-ї французької армії під час відбиття атаки німецьких військ в операції «Гнейзенау», яка була елементом Весняного наступу військ Німецької імперії.
Історична довідка. Весняний наступ (у німецькій історіографії відомий як «Бій Кайзера» нім. Kaiserschlacht ) — останній наступ німецької армії на Західному фронті Першої світової війни, здійснений під командуванням Еріха Фрідріха Вільгельма Людендорфа (роки життя: 9 квітня 1865 — 20 грудня 1937), який відбувся в період з 21 березня по 18 липня 1918 року. Метою наступу було прорвати лінію оборони сил Антанти до прибуття в Європу експедиційного корпусу військ США. Під час наступу було проведено чотири послідовні операції, відомі під назвами «Міхаель», «Жоржетта», «Блюхер-Йорк» та «Гнейзенау» (на картині зображено епізод з операції «Гнейзенау»).
У французьких джерелах операція «Гнейзенау» фігурує як «Битва при Матці».
Хоча за планами німецького командування операція «Блюхер-Йорк» мала стати лише відволікаючим маневром і прелюдією до вирішального наступу німецьких військ у Фландрії, несподіваний успіх німецької армії на центральній ділянці фронту привів Людендорфа до думки про продовження «Блюхер-Йорка». Планувалося усунути загрозу правому флангу 7-ї армії в районі Суассона, спрямувати фронт між виступами у м. Ам’єна та м. Шато-Тьєррі. Стратегічний задум залишався той самий — виманити союзні війська з Фландрії і завдати їм шкоди напередодні прориву «Хагена».
Але німцям не вдалося створити значної чисельної переваги: 21-й дивізії 18-ї німецької армії (командувач генерал Оскар фон Гут’єр) протистояли на 33-кілометровому фронті від м. Мондідьє до м. Нуайона 15 дивізій та 4 танкові групи (160 танків) 3-ї французької армії (командувач Жорж Луї Гумберт). Підготовка наступу відбувалася поспішно, без дотримання необхідної таємності. Повітряна розвідка французів розкрила підготовку німецьких військ. Ці дані підтверджувалися даними радіоперехоплення (французькому криптоаналітику Жоржу Пенвену в квітні 1918 вдалося зламати шифр ADFGVX і прочитати німецькі радіоповідомлення) та свідченнями полонених. Тому французьке командування, врахувавши досвід третьої битви на р. Ені, розпочало переведення основної маси військ 3-ї армії та підсилення другої лінії оборони й дало необхідні розпорядження про проведення артилерійської контрпідготовки.
9 червня вночі почалася артпідготовка, і о 4 годині 20 хвилин німецька піхота перейшла в наступ. Німці протягом перших двох днів вклинилися у французьке розташування на 10 км. До м. Комп’єна залишалося лише 7 км. Однак 11 червня 4 французькі дивізії за підтримки 150 танків під командуванням генерала Шарля Манжена контратакували німців і дещо потіснили їх. 13 червня наступ 18-ї німецької армії було припинено, не досягнувши поставленого завдання.
Втрати німців становили 30 000 осіб, союзників — 35 000.
А тепер поринемо в деталі батального полотна. І поглянемо, чи достовірно автор зобразив на картині уніформу та спорядження вояків.
ФРАНЦІЯ
Попри свій статус найсильнішої армії початку 20 століття, французька армія залишалась у полоні своїх консервативних поглядів. У 1914 році французькі піхотинці йшли на війну, як і їхні співвітчизники 1870 року, в уніформі кольорів національного прапора (червоні штани, сині кітеля та шинелі).
Сучасним воїнам важко уявити, який дикий вигляд мають на полі бою червоні штани та сині кітелі. Найбільшими противниками введення у французькій армії захисного однострою стали старі кадрові офіцери колоніальних підрозділів французької армії, які обіймали ключові посади в Генеральному штабі ( розробки уніформи захисного кольору тривали з 1910 року, було розроблено уніформу кольору хакі та резеди. — Прим. авт.), що за підтримки політиків, популістів та охочих до сенсацій журналістів налаштували населення проти введення «Принижуючого людське достоїнство та французький дух» однострою захисного кольору. Тим часом окопна війна внесла свої корективи, і під тиском фронтових офіцерів було знайдено компроміс. У 1915 році інтендантська служба французької армії затвердила однострій нового зразка сіро-блакитного кольору. За задумом розробників, цей колір повинен був маскувати вояка на тлі горизонту (що також дуже сумнівно. — Прим. авт.). У зв’язку з тим, що тканину виробляли різні виробники, відтінків уніформи було незліченно багато — від небесно-блакитного до класичного синього «англійського».
Стандартний для того періоду комплект польового однострою та спорядження французької піхоти присутній на цьому батальному полотні:
- Сіро-блакитна польова блуза зразка 1915 року (фр. Chemisier champêtre modèle 1915), яку вояки жартома називали Culcourt (скористайтесь перекладачем, бо таке не напишеш у поважному виданні. — Прим. авт.);
- Сіро-блакитні польові штани (фр. Pantalon de campagne modèle 1915) (але зустрічались і коричневі велюрові штани перехідних моделей, не дуже вдалий експеримент зі змішуванням волокон національних кольорів у тканині — Прим. авт.);
- Сіро-блакитна однобортна шинель з відкладним коміром (фр. Capote Poiret det roupe 4e type) (мал. 4). На комірі нашивались цифрові позначення номера полку. Шинель мала ґудзики для закріплення полів шинелі на задній бік для зручності пересування на маршах та під час штурмових атак. Правила носіння передбачали, що шинель використовували цілий рік, що додавало воякам додаткового дискомфорту в теплу пору року. З 21 квітня 1916 на рукавах шинелі на відстані 10 см від плечового шва нашивались шеврони із синього галуну завширшки 12 мм та завдовжки близько 10 см у вигляді кутника кутом до верху: на лівім рукаві відзнака за час перебування на фронті (фр. Le schevrons de présence aux armées) — один шеврон дорівнював одному року, всі наступні по пів року), на правому рукаві відзнака за поранення (фр. Les chevrons de blessures (на нашій картині в кулеметника зображено 5 шевронів на правому і 1 шеврон на лівому, відповідно 1 рік перебування на фронті та 5 поранень… ну дуже «фартовий» був дядько. — Прим. авт.);
- Бойові шкіряні черевики коричневого кольору (фр. Bottes de combat 1912/1915), хоча старі вояки полюбляли вимінювати на пляшечку старого-доброго «Шардоне» авіаційні високі черевики (окопний шик, нічого не вдієш);
- Сукняні обмотки (фр. Bande molle tièremod) блакитного кольору завширшки 12 см та завдовжки 2.6 м;
- Каска (шолом) Адріана 1915–1916 (фр. Casques Adrian 1915–1916) з кокардою у вигляді палаючої гранати з літерами RF (фр. République française).
Історична довідка. Шолом французького війська періоду ПСВ розробив генерал-інтендант армії Огюст Луї Адріан. Цей винахід здійснив революцію в індивідуальному захисті вояків на полі бою. На честь винаходу Огюста Луї Адріана на його могилі встановлена мармурова копія каски та золотом викарбувано надпис «Винахід, який врятував мільйон життів». Каска Адріана перебувала на озброєнні армій низки країн, починаючи з Першої світової війни і до 1943-го. Каску спочатку використовувала тільки піхота, пізніше модифіковані версії застосовувалися також у кавалерії і танкових військах. Каска налічувала чотири частини: півсферичний звід шолома, передній і задній козирки (обидва з гострими краями) та гребінь, що прикриває вентиляційний отвір і підсилює захисні властивості каски. Виготовлялася каска зі сталевого листа завтовшки 0,7 мм, загальною вагою 700–800 г, що варіюється в залежності від розміру, яких загалом було три. Підшоломник становили 6–7 скріплених вгорі шкіряних частин. Ремінь під бороду, завширшки 0,5 см, виготовлявся з кінської шкіри. Всупереч поширеній думці, каска Адріана не передбачала захисту солдата від прямого влучання куль кулемета або гвинтівки
Коричневий шкіряний ремінь із плечовими ременями (фр. Le Ceinturon Et Brelage En Cuir Fauve Modèle 1903 modifiè 1915).
Підсумок для набоїв (фр. Cartouchière modèle 1916);
Металева коробка для протигаза М2 (фр.La boite métallique de protection 2e modèle) з маскою-протигазом М2 (фр. Le masque M2). Маска протигазу М2 виявилася найефективнішою серед усіх, що перебували в той час на озброєнні у воюючих сторін, і забезпечувала захист на 4 години 30 хвилин за високої концентрації хлору. (поява протигазів викликала спротив у французьких модників-військових, які носили бороду та вуса. Свої чепурні вуса та бороду прийшлося зголити, але життя дорожче за красу);
Ковдру-накидку (фр. cape de couverture) носили через плече у вигляді скатки та застосовували як у вигляді ковдри, так і як тент.
А якою ж зброєю користувалися французькі вояки?
Ручний кулемет Шоша (фр. Fusil-MitrailleurChauchatMle 1915 CSRG) (мал.6) — «автоматична рушниця», або «рушниця-кулемет» в тодішній термінології — переважно використовувала французька армія, а також й інші країни, упродовж та й після Першої світової війни. Цей кулемет став одним із перших ручних кулеметів початку 20 століття. Вважається одним із найгірших кулеметів 20 століття. У кулеметника на картині видно два брезентові підсумки під секторні магазини.
Французька ручна осколкова граната F1 (фр. Fusante № 1)(мал.7) — ручна граната дистанційної дії, призначена для ураження живої сили противника в оборонному бою. Серійне виробництво гранати почалося в 1915 році під час Першої світової війни. Прийнята на озброєння французької армії в травні 1915 року граната спочатку використовувалась як наступальна. Тільки з появою нових запалів M1916 та M1917 вона стала оборонною (під час вибуху розривалася на 38 фрагментів). Цю гранату вважають найвдалішою моделлю та прототипом для всіх гранат подібного типу у 20 столітті!
Магазинна гвинтівка Бертьє моделі 1916 (мал.8) (Le fusil Berthier (modèle 1916) До гвинтівок приєднані багнети «Розалі» (фр. La baïonnette Rosalie) У верхній частині руків’я багнета є закруглений кільйон. На відміну від англійського та німецького багнета, французький багнет — це не клинок, а хрестоподібна і дуже гостра піка. Його «ергономічна» форма сконструйована так, що боєць робить чверть оберту гвинтівкою вліво, перш ніж витягти багнет з тіла ворога. Вважається, що це викликає внутрішню кровотечу, яка не залишає ворогу шансів на виживання. Треба сказати, що французька військова доктрина 1914 року була такою: «Лише рух вперед, доведений до клінчу, є рішучим і непереборним»!
НІМЕЧЧИНА
На відміну від французів, Генеральний штаб Німецької імперії прийняв усі необхідні заходи щодо удосконалення польової уніформи. 21 вересня 1915 року у німецькій армії запровадили зовсім нову уніформу. У комплект уніформи з темної тканини кольору фельдграу входили польова блуза, польові штани, високі чоботи замінили на черевики та обмотки і шинель. Колишній кітель замінили блузою, хоч старі кітелі продовжували носити до кінця війни. Блуза мала вільніший крій, спереду розташовувалися дві великі косі кишені. Застібалася вона на металеві ґудзики, пофарбовані у сірий колір. Щоб забезпечити додаткове маскування, ґудзикові петлі закривалися планкою. На початку 1916 року у війська надійшли нові елементи штурмового спорядження, які поступово почали використовувати всі підрозділи імперської армії.
На картині зображено німецьких солдатів у стандартному спорядженні та одностроях, характерних до періоду завершення Першої світової, а саме:
- Сукняна шинель зразка 1915 року (нім. М15 Mantel) кольору фельдграу (мал. 9);
- Брезентова сухарна сумка (нім. brotbeutel 1916) (на картині «сухарка» звисає зі спорядження мертвого німця);
- Стандартні шкіряні підсумки до карабіна Маузера 1916 року (нім. М16 Patronengürtel) на 6 магазинів по 5 набоїв. Також на вояках присутні брезентові підсумки для набоїв М98 на 10 магазинів, які використовували штурмові загони. Їх носили через шию та кріпили до ременя;
- Сталевий шолом моделі 1916 року (нім. Stahlhelm М16) (мал.10).
Конструкцію шолома Stahlhelm розробив професор Фрідріх Шверд (Ганноверський університет). На початку 1916 року Stahlhelm першого зразка (пізніше отримав назву M1916, або М16) почав масово постачатись у війська на заміну шкіряним «пікельхельм» (нім. Pickelhelm), він же «пікельхаубе» (нім. Pickelhaube). Силует Stahlhelm М16 та його «нащадків» на довгі роки став символом німецького солдата. М16 виготовлялася із загартованого кремній-марганцево-нікелевого вуглецевого сплаву гарячим штампуванням у шести стандартних розмірах (60, 62, 64, 66, 68 та 70).
Шолом вийшов важчим, ніж французька каска Адріана (фр. Casque Adrian) з м’яко-вуглецевої сталі або знаменитий «таз для гоління» — англійська каска Броді Mk.I (англ. Brodie Helmet) з марганцевистої загартованої сталі Гадфільда. Одночасно він забезпечував кращий, ніж у союзних зразків, захист голови, обличчя та шиї. M16, як і всі каски (шоломи) того часу, не забезпечував захист від прямого попадання кулі, а призначався для захисту від уламків, землі та каміння, які падали зверху, що призводило до 80% усіх поранень голови в позиційній війні. До закінчення Першої світової війни їх було випущено понад сім мільйонів штук!
Ну а чим же воювали німецькі солдати?!
На полотні «Битва при Матці, 9–12 червня 1918» видно німецьку гвинтівку Маузер 98 (нім. Mauser М98) 
Щоправда, видно тільки приклад, який стирчить із калюжі на дні урвища.
У 1898 році німецька армія прийняла на озброєння нову гвинтівку, створену компанією Mauser на основі попередніх моделей, — Gewehr 98 (також позначалася G98 або Gew.98 — рушниця зразка 1898 року). Нова гвинтівка Маузера виявилася настільки вдалою, що в малозміненому вигляді прослужила в Німецькій армії аж до кінця Другої світової війни, а також у різних варіантах поставлялася на експорт і вироблялася за ліцензією в різних країнах (Австрія, Польща, Чехословаччина, Югославія тощо). Першим бойовим застосуванням гвинтівки стало її використання у придушенні «Боксерського повстання» в Китаї у 1900–1901 роках.
Ручна граната М17 (нім. Stielhandgranate 15).
Найбільшу популярність у німецькій армії здобула граната-«калатушка» Stielhandgranate 15, яка стала основною зброєю штурмових батальйонів. Коли в лютому 1916 року німецькі штурмовики йшли в атаку під Верденом у складі першого ешелону, гвинтівки висіли у них за спиною, натомість обидві руки були вільні для метання гранат. Граната мала досить просту конструкцію: на дерев’яній ручці завдовжки 255 мм розміщувався металевий циліндр діаметром 75 мм та завдовжки 100 мм. Циліндр заповнювався вибуховою речовиною, що являла собою суміш перхлорату калію, нітрату барію, димного пороху та порошкоподібного алюмінію. Збоку до циліндра прикріплювався металевий затискач, що дозволяв підвішувати гранату до поясного ременя. На кінці рукоятки виднілася чека (а точніше — керамічна кулька на міцній мотузці), потягнувши за яку солдат приводив у дію займисту трубку (так у німецькому оригіналі, правильніше буде сказати — терковий запал). Трубка забезпечувала уповільнення 5.5 секунд. Існували трубки із семисекундним та трисекундним уповільненням, що позначалося на руків’ї гранати вирізаними чи випаленими на ній цифрами. Була модифікація гранати з ударним підривником пружинного типу, який спрацьовував під час удару гранати об землю (на картині зображено з лівої сторони на скаті шанців). Ну а що ж загалом можна сказати про історично-військову достовірність картини?! Як бачимо, італійський художник пропрацював дуже багато деталей, які передають дух окопних боїв часів ПСВ. Беззаперечно, як каже наш дослідник штаб-сержант Валерій Мількін, картина відповідає військовій достовірності!
Ілюстрації з відкритих джерел
