Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
«Гармата – постріл!». 30-річна Інесса, командир відділення 1-го взводу, схвильовано тисне на важіль, снаряд вилітає… «Відмінно! – задоволено резюмує командир й додає: Ось і народився новий артилерист!» Після цього щедро обмащує лице дівчини порохом із гільзи, а згодом побратими із криком «Триста тридцять три!» б’ють новонародженого артилериста тією ж гільзою по сідницях! Дівчина не може приховати усмішки.
Старшого солдата Інессу посвятили в артилеристи буквально місяць тому на полігоні Ягорлик. Важко повірити, що ще півтора року тому дівчина, яка сьогодні цілком заслужено святкує день артилериста, працювала на автомобільній мийці в Маріуполі.
— Служити мріяла завжди, у рідному Маріуполі часто доводилось бачити роботу армійців, — зізнається Інесса. — Та ще й двоюрідний брат настільки розрекламував військову службу, що важко було встояти. Родина дізналась про рішення не одразу, боялась, що не зрозуміють. Тож повідомила уже після підписання контракту, коли зрозуміла, що мовчати не вийде – ось-ось виїзд на полігон. Мама плакала, тато лиш розвів руками, а бабуся й досі не може стримати сліз, як бачить внучку у військовій формі.
Інесса поділилась, що артилерійський колектив за короткий час служби став для неї справжньою родиною. Та жодних пільг дівчина не просить. Готова, як носити ящики із важкими снарядами на полігоні, так і до ротацій в ООС.
Командир Інесси каже, що в колективі служать чотири дівчини. У кожної горять очі, кожна любить свою справу.
