Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
На одній з ділянок навчань щойно закінчився навчальний бій. Утомлені вояки однієї з рот батальйону тероборони (далі ТрО. – Авт.) шикуються біля позицій. Десь ледь чутно брязкає зброя, хтось обтрушує одяг від мокрої землі, хтось квапливо палить, ховаючи вогник цигарки в кулаку, хтось кашляє. Середній вік бійців, що називається, «40+».
– Шикуйсь! Струнко! – звична команда пролунала несподівано юнацьким, занадто тонким голосом. Перед строєм стоїть дівчина. Зовсім молоденьке обличчя суворе. В одній руці – рація, другою вона притримує автомат.
Після короткого розбору щойно виконаної вправи вона оголошує невелику перерву.
Знайомимось.
– Лісова Вікторія, молодший лейтенант. Зараз – командир 2-ї стрілецької роти. Відпрацьовуємо з особовим складом завдання з посилення державного кордону.
У цивільному житті Вікторія – юрист, рік тому закінчила магістратуру. Вищу освіту здобула у Київському університеті імені Тараса Шевченка і Національному авіаційному університеті. Офіцерське звання отримала після закінчення військової кафедри. На питання, чому вирішила піти до лав тероборони, відповідає так, немов вкотре пояснюючи й дитині зрозумілі речі:
– По-перше, для того, щоби навчитися захищати нашу країну грамотно. По-друге, щоби уникнути невірних дій у бою. Я як командир повинна поставити завдання своєму особовому складу правильно, по науці. Якщо зроблю щось невірно, наш район буде захоплено терористами чи диверсантами. Тому ми зараз і відпрацьовуємо такі дії підрозділу. Ми навчаємось.
Віка – не новачок у ТрО. За останні три роки у складі різних підрозділів вона подолала шлях від солдата й командира взводу – до командира роти. Активно займається спортом – відвідує тренажерні зали, басейн. На моє запитання, як ставляться підлеглі до неї як до командира, серед яких є такі, які годяться їй в батьки, тільки всміхається:
– Коли прийшла на посаду командира роти, справді хвилювалася – а чи будуть мене слухатися старшенькі. Але ні. Якщо володієш знаннями, вмієш поставити завдання як треба, підлеглі забувають про свій вік. Втім, до думок учасників АТО/ООС із унікальним бойовим досвідом я дослухаюся дуже уважно. Вони підказують важливі речі, про які не прочитаєш у підручниках. Якщо є якісь недоліки чи помилки – усуваю.
…Перерву закінчено. Підрозділ займає свої місця в окопах, й ті, хто грає роль порушників кордону, відходять у ліс. Віка щось коротко говорить у рацію, віддає команди. Я дивлюся на її руки з яскравим манікюром, які тримають автомат і рацію, на серйозні сірі очі з підведеними стрілками брів, постать у піксельному однострої та важких берцях… Й думаю: непереможна та країна, у якій беруться до зброї такі жінки…
