Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
У світі існують ще території, на яких Росія свого часу і за певних обставин могла повторити сценарій, подібний із захопленням і окупацією українського Криму.
Звичайно, що про такі загарбницькі плани Росії не розповідають широко мас-медіа, проте певні її дії та наміри, а також інформація від західних розвідувальних служб, недвозначно вказують на приховані бажання Москви і навіть на шляхи реалізації підступних задумів.
Зокрема, у Балтійському морі є острови, на які свого часу мала право Росія. Сьогодні ці острови – демілітаризована зона, яка має широку автономію у складі Фінляндії, але фактично їй не підпорядковується. Неподалік цих островів проходять російські газогони – «північні потоки», тож у Москви існує величезна спокуса отримати під свій контроль ці території й води. Мова йде про Аландські острови – архіпелаг у Балтійському морі.
Аланди і Росія
Аландські острови (Аланди, швед. Åland – Оланд, фін. Ahvenanmaa – Ахвенанмаа, дослівно – країна окуня) – архіпелаг на вході з Балтійського моря до Ботнічної затоки. Населення становлять фінські шведи. Автономія має особливий демілітаризований та мономовний статус.
Архіпелаг межує з територіальними водами Фінляндії (на Сході) і Швеції (на Заході). Вікіпедія дає інформацію, що загальна площа архіпелагу 13 324 км (89% з яких це водна поверхня) – це трохи більше ніж Закарпатська область України. Загальна площа островів 1552 квадратних кілометрів – це трохи менше ніж два таких міста, як Київ. До складу архіпелагу входить 6757 великих і маленьких островів і скель. Заселеними з них є всього 60. Найбільший – острів Аланд (площа 685 км, як два Запоріжжя. – Авт.).
Протяжність архіпелагу з півночі на південь становить 130 кілометрів із заходу на схід – 160. Єдине місто та столиця автономної провінції –Марієхамн (населення – 11 565 мешканців на 31 грудня 2016 року). Загалом на Аландах мешкають трохи менше ніж 30 тисяч осіб.
Клімат тут доволі м’який, і у порівнянні з сусідніми Фінляндією і Швецією, навіть дещо тепліший. Середня річна температура повітря становить 7-8 °C. Середня температура найхолоднішого місяця близько -4 °С, а найтеплішого (липня) — від +14 °С до +16 °С. Навесні повітря прогрівається істотно довше, ніж на континенті, але восени Балтійське море, яке віддає тепло, робить її м’якою і тривалою. Острови є одним із найсонячніших регіонів серед країн Північної Європи, хоча з середини січня і до початку квітня тут стоїть крига.
Історія та економічний розвиток Аландських островів визначались їхнім транспортно-географічним становищем. Вони є вузлом морських комунікацій Балтійського моря і не одноразово були ареною жорстоких протистоянь. Доля цього архіпелагу має декілька схожих моментів із кримським півостровом, тож можна провести деякі «історичні паралелі». І Аланди, і Крим були приєднані до Російської Імперії у 18 столітті (хоча Крим дещо раніше) внаслідок кількох кровопролитних воєн – російсько-шведських і російсько-турецьких.
Під час Великої Північної війни у 1714-1721 роках Аланди були майже повністю спустошені військами Петра І, а населення архіпелагу втекло до сусідньої Швеції. Усередині архіпелагу 27 липня (7 серпня) 1720 року відбулася Гренгамська морська битва – тріумф і «зоряний» час «руського оружия». Результатом битви при Гренгамі став кінець нероздільного шведського панування на Балтійському морі та «утвердження» на ньому Росії.
За кілька років нова російсько-шведська війна 1741-1743 років, під час якої архіпелаг, хоч і не захоплювала, та все ж знову спустошила російська армія. А під час наступної російсько-шведської війни 1808-1809 років (березень 1808) Аланди знову були завойовані російською армією, проте успішне повстання місцевих жителів у травні 1808 на деякий час дозволило повернути архіпелаг під шведське управління.
У березні 1809 року Аландські острови знову стали «тріумфом руського оружия», коли корпус відомого російського воєначальника Багратіона, розгромивши і взявши в полон кілька тисяч шведів, захопив острови. Згідно з Фрідріхсгамським мирним договором від 17 вересня 1809 Аланди увійшли до складу Російської імперії як частина Великого князівства Фінляндського. Першим російським представником влади на островах став інший відомий російський воєначальник Барклай-де-Толлі. Саме йому належить ідея про зміцнення архіпелагу і будівництво тут потужних укріплень.
У 1832 році на островах побудовано російську військову фортецю Бомарсунд, навколо якої з’явилося гарнізонне містечко Скарпанс. Під час Кримської війни фортецю Бомарсунд захопив англо-французький десант. 30 березня 1856 року між Великою Британією, Францією та Росією було підписано угоду про неприпустимість будівництва на островах військових укріплень та розгортання військових сил – Аландський сервітут. Російські війська покинули острови, проте Росія звідти не пішла.
У 1906 році всупереч сервітуту на архіпелазі з’явилися російські військові, які відповідали за засоби зв’язку та досліджували фарватери. Під час Першої світової війни контингент значно збільшився. Росія розпочала будівництво аландських укріплень фортеці Петра І.
Аландська автономія
Свою автономію Аландські острови (як і Крим у лютому 1991 року. – Авт.) теж отримали без участі Москвії, попри її реакцію. У березні 1917 року після падіння в Росії монархії населення Аландських островів, побоюючись за збереження шведської мови та культури, зробило спроби возз’єднатися зі Швецією, у зв’язку з чим представниками аландських провінцій-комун було складено петицію до шведського короля та уряду з проханням надати своє заступництво.
Проте 6 грудня 1917 року Фінляндія оголосила про свою незалежність від Росії, у зв’язку з цим Аландам було відмовлено у праві самовизначення. 4 січня 1918 року Швеція і Росія визнали незалежність Фінляндії, а острови архіпелагу були включені до її складу, що викликало хвилю протесту серед населення самих Аландських островів і континентальної частини Швеції.
Проведений у червні 1919 року референдум про статус островів виявив прагнення 95,48% аландців, що голосували на ньому, щоб архіпелаг увійшов до складу Швеції. У травні 1920 року Парламент Фінляндії, видавши «Закон про автономію Аландських островів», надав архіпелагу досить широку автономію, однак закон не був ухвалений місцевим населенням, і це призвело до так званої Аландської кризи.
Але за посередництва Великої Британії питання було розглянуте під час двох засідань Ліги Націй і завершилося підписанням 24 червня 1921 року Аландської конвенції, за якою було ухвалене рішення залишити архіпелаг під контролем Фінляндії, але з наданням статусу широкої автономії. Через три дні Швеція та Фінляндія підписали «Аландську угоду» — мирний договір щодо статусу островів. Здавалось би, європейські країни – сусіди і суперечки вирішують по-добросусідськи.
За три місяці 20 жовтня 1921 року представники десяти держав: Великої Британії, Німеччини, Данії, Італії, Латвії, Польщі, Фінляндії, Франції, Швеції та Естонії підписали в Женеві конвенцію про демілітаризацію та нейтралітет Аландських островів. Проте представники «комуністичної» Росії конвенцію не підтримали, оскільки вважали, що вона суперечить інтересам російської держави.
Радянський Союз двічі підписував документи, які стосувались цього архіпелагу. Мова йде про Московську угоду про Аландські острови від 1940 року та Паризький мирний договір від 1947 року. В угодах йдеться про демілітаризацію островів, але згадки про їхній нейтральний статус у цих документах взагалі немає.
Фінляндія, яка брала участь у Другій світовій війні на боці фашистської Німеччини, за її підсумками підписала перемир’я з СРСР і Великою Британією. Проте це тристоронній договір лише про відновлення статусу неприпустимості ведення військових дій біля Аландських островів. Тобто виходить, що фактично СРСР (і його спадкоємиця Росія. – Авт.) в жодному документі не визнала теперішнього статусу Аландських островів – широкої автономії у складі Фінляндії.
Щодо затвердженої в 1921 році Лігою Націй «Аландської конвенції», за якою Аланди отримали особливий автономний статус. Згідно з нею архіпелаг став абсолютно «демілітаризованою територією». Тут немає військових частин, військово-морських чи військово-повітряних баз. Острови мають статус нейтральної території й не можуть бути залучені до театру бойових дій у разі збройних конфліктів. На відміну від решти громадян Фінляндії, мешканці Аландських островів не призиваються на військову службу. Також тут заборонене зберігання та носіння будь-якої вогнепальної зброї, крім мисливської (виняток – поліція).
Також сьогодні Аландські острови мають кілька особливостей, які пов’язані з їхнім автономним статусом. Зокрема, офіційна мова тут – шведська, у островів є власний прапор, свій парламент – Лагтінг, існує місцеве громадянство, своя поштова марка і навіть автомобільні номери.
Місцевий парламент – Лагтінг (букв. «Законодавчі збори». – Авт.) не підпорядкований у своїх рішеннях парламенту Фінляндії. Збори здійснюють власне правове регулювання, зокрема у таких сферах, як освіта, культура, захист пам’яток старовини, охорона здоров’я та медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища, внутрішній транспорт, місцеве самоврядування, поштова служба, радіо та телекомунікація. У цих сферах Аландські острови розв’язують питання практично як незалежна держава.
На закони, ухвалені Лагтінгом, може бути накладене вето Президентом Фінляндії, але тільки в тих випадках, коли Збори вийшли за межі автономії провінції або ухвалений закон несе загрозу внутрішній або зовнішній безпеці Фінляндії. Натомість за розподілом повноважень центральні органи влади Фінляндії відповідають за зовнішню політику, цивільне та кримінальне право, судоустрій, митницю та державне оподаткування.
Чи існує «російська» загроза для Аландів?
У 2015 році у фінських ЗМІ раптово почала обговорюватись тема «автономного статусу архіпелагу». Деякі медіа звернули увагу на потенційні військові загрози з боку Росії та на здатність Фінляндії захистити острови.
Міністр оборони Фінляндії Юссі Ніїністьо в інтерв’ю для декількох місцевих ЗМІ заявив, що його країна готується до можливої окупації Аландських островів «зеленими чоловічками», тобто військовими без розпізнавальних знаків на формі. Юссі Ніїністьо заявив, що система оборони Аландських островів потребує перегляду у зв’язку зі зміною геополітичної ситуації на Балтиці, українською кризою та анексією Криму. Усі ці загрози йдуть від Росії.
Розвідувальні органи кількох Північних і Західних країн, а також військові експерти вважають, що існує велика ймовірність виникнення воєнного конфлікту в регіоні, і Росія спробує захопити Аландський архіпелаг або шведський острів Готланд.
На Аландських островах, припустив Ніїністьо, може виникнути ситуація, аналогічна тій, що й у лютому-березні 2014 року трапилася в Криму, коли на півострові раптово з’явилися так звані зелені чоловічки – російські військові без розпізнавальних знаків. Покладатись на Міжнародне право тут марна справа, адже Росія показала, що нехтує ним.
Дійсно, вважають військові експерти, Росія в 2014-2015 роках стала виявляти підвищену цікавість до туризму на Аландському архіпелазі. Тут значно збільшилась кількість різних регат і походів на яхтах, які організовували і активно брали в них участь представники Росії. Також пройшли кілька історичних реконструкцій подій російсько-шведських воєн (терорист Стрєлков-Гіркін, також відомий «реконструктор». – Авт.) за участю російських історичних клубів. Росія знову активно з’явилась на Аландах.
Улітку 2015 року декілька шведських ЗМІ повідомили, що на кількох островах у Балтійському морі, які належать Росії, раптово висадилися російські військові. Росіяни заявили, що це – пошукова експедиція, і військові там для того, щоб очистити територію островів від мін часів Другої світової. Ці три невеликі російські острови – Великий Тютерс, Гогланд і Соммерс – знаходяться всього за 75 км від фінського міста Котка…
Для Росії Аланди – ласий шматок, адже зовсім неподалік проходять газопроводи «Північний потік» і «Північний потік–2». Газогони – об’єкти підвищеної небезпеки, і Росія вважає, що під час ймовірного конфлікту з Західними країнами, зокрема з державами НАТО, «потоки» можуть зазнати атак і ударів.
Російські «військові експерти» неодноразово звинувачували Польщу і країни Балтії, які не підтримали спорудження «Північного потоку–2», у тому, що вони несуть загрозу для газопроводів. Російський «Інтерфакс» цитує слова директора філії NordStream 2 AG Андрія Мініна, який заявив, що на етапі спорудження газопроводу будівельний флот «Північного потоку–2» постійно зазнавав провокацій з боку іноземних цивільних суден та військових кораблів, які створювали пряму загрозу безпеці. На думку Мініна, це були явно сплановані та підготовлені провокації із використанням рибальських суден, військових кораблів, підводних човнів та літаків з метою перешкоджання здійсненню економічного проєкту.
А заступник секретаря Ради безпеки РФ Михайло Попов підтвердив, що російські бойові кораблі залучалися «для охорони» російських трубоукладальних суден, задіяних у будівництві «Північного потоку–2».
Ситуація, яка склалась у Росії сьогодні з більшістю країн світу, вимагатиме від неї постійної охорони своїх газопроводів. У цьому переконані не лише російські військові експерти, а й представники влади й командування російської армії. Для цього доведеться задіяти Балтійський флот і авіацію ВКС.
Ділянки газопроводів, на яких найбільш вірогідні атаки, перебувають на значному віддалені від російської території, тому база на Аландському архіпелазі – мрія, яку цілком можна реалізувати. Тим більше, що шляхи і методи вже «напрацьовані» на українському кримському півострові, його теж Москва не вважала частиною іншої держави і при нагоді організувала псевдо-референдум за приєднання до Росії.
І хоча у 2018 році Фінляндія погодила будівництво «Північного потоку–2» через свою виключну економічну зону, загроза захоплення Аландів з боку Росії не зникла. Москва легко і залюбки порушує більшість домовленостей і угод, особливо якщо вони суперечать її геополітичним інтересам. Тож «Аланди-наш!» може цілком статись найближчим часом.
