У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Чи можна вважати 18 жовтня 2021 р., коли розпочався офіційний візит Міністра оборони США Ллойда Остіна в Україну, днем, з якого «стартував» процес остаточного замороження відносин між Російською Федерацією та країнами-членами НАТО на зразок холодної війни, що «поховала» Радянський Союз? Яка роль відводиться Україні в цьому історичному процесі подальшої боротьби за мир та безпеку, дотримання принципів демократії, прав та свобод людини у світі? На ці та інші питання міжнародного співробітництва нашої незалежної держави з Північноатлантичним альянсом шукає відповіді спеціальний кореспондент АрміяInform.
18 жовтня 2021 р., коли очільник американського оборонного відомства Ллойд Остін ступив на українську землю, міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров на пресконференції заявив про припинення роботи представництва РФ при НАТО з 1 листопада поточного року. Як заявив російський дипломат, діяльність місії Альянсу в Москві також призупиняється, зокрема його Інформаційного бюро. З тієї ж дати, 1 листопада, російська сторона відкликає акредитацію співробітників Місії НАТО.
Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков, виправдовуючи це рішення попередньою висилкою російських дипломатів при НАТО, як незаявлених співробітників російської розвідки, підкреслив, що перспективи нормалізації відносин РФ та НАТО є повністю підірваними. Глава комісії Ради Федерації з інформаційної політики і взаємодії зі ЗМІ Олексій Пушков 18 жовтня заявив:
− Зупинка роботи нашого представництва при НАТО у Брюсселі та інформаційного бюро НАТО у Москві – це логічне завершення цілого етапу відносин НАТО з РФ, який характеризувався постійною деградацією взаємодії.
Звісно, це був не збіг у часі: дипломатичний випад Кремля і офіційний візит Міністра оборони США в Україну, метою якого є розроблення «дорожньої карти» реалізації Рамкової угоди щодо стратегічних основ оборонного партнерства та опрацювання проєктів розвитку фундаментальних спроможностей для підвищення обороноздатності на суходолі, у повітрі, на морі, а також у кіберпросторі.
Будь-яка людина, яка навіть не цікавиться міжнародною політикою чи історію, зі свого власного життєвого досвіду може запевнити, що випадковостей не буває. Для кожної події є свої причини та передумови. Наприклад, підписання 23 серпня 1939 р. «Пакту про ненапад» між СРСР та Німеччиною відкрило шлях для початку Другої світової війни. А згодом руйнація «імперії зла», як називали Радянський Союз у минулому сторіччі, розпочалась з нав’язливого бажання військово-політичного керівництва СРСР продовжити Другу світову війну, на фронтах якої загинуло майже 30 млн осіб.
8 вересня 1951 року в місті Сан-Франциско (США) «Країна Рад» відмовилась підписувати разом із представниками 48 країн світу Мирний договір з Японією за підсумками Другої світової війни (СФМД). Це дало поштовх для подальшого загострення протистояння між двома протилежними військово-політичними блоками. Світ замість післявоєнної співпраці був охоплений так званою «холодною війною», яка й привела до розірвання 1 липня 1991 р. Варшавського договору та розпаду Радянського Союзу 26 грудня 1991 року.
Враховуючи нову міжнародну ситуацію в європейській безпеці, Альянс переглянув свою стратегічну доктрину та 27.05.1997 р. уклав з Росією «Основополагающий Акт о взаимных отношениях, сотрудничестве и безопасности между Российской Федерацией и Организацией Североатлантического Договора». У цьому офіційному документі задекларовано:
«Росія і НАТО не розглядають один одного як супротивників. Загальною ціллю Росії та НАТО є подолання залишків конфронтації і суперництва, укріплення взаємної довіри і співробітництва».
Визначаючи загальний напрямок співробітництва, сторони зазначили в Акті:
«Росія і НАТО, виходячи з того, що об’єднуюча ціль укріплення безпеки і стабільності в Євроатлантичному регіоні для блага всіх країн потребує відповіді на нові ризики та виклики, як агресивний націоналізм, розповсюдження ядерної, біологічної й хімічної зброї, тероризму, порушення прав людини і прав осіб, які належать до національних меншин, що тривають, неврегульовані територіальні спори, які становлять загрозу всеохоплюючому миру, процвітанню та стабільності».
Терористичний акт 11 вересня 2001 р. проти Сполучених Штатів Америки спонукав НАТО вперше застосувати 5 Статтю Вашингтонського договору, від 4 квітня 1949 р., в якій задекларовано принцип «один за всіх і всі за одного». Ефективність протидії країн-членів НАТО міжнародному тероризму під час проведення ряду військових операцій, об’єднаних загальною назвою «Незламна свобода», переконала світ у необхідності подальшого зміцнення співпраці та розширення Альянсу задля підвищення колективної безпеки у світі.
Демократичні держави Грузія і Україна також розпочали змінювати свої зовнішньополітичні курси з багатовекторних на зближення з Північноатлантичним альянсом. Саме це спонукало російську державу до відкритої військової агресії проти цих незалежних країн Чорноморського регіону, нагадавши що Російська Федерація є спадкоємцем «радянської імперії», яка скучила за своїми «колоніями».
Росія, яка була однією з країн-гарантів у Будапештському меморандумі, укладеного 5 грудня 1994 р., вторглась на територію українського Криму 20 лютого 2014 р., раптом «забувши» за старою радянською традицією про свої міжнародні зобов’язання:
«Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй».
Ще раніше, з початком військової агресії Російської Федерації проти незалежної Грузії 8 серпня 2008 року, Північноатлантичний альянс засудив намагання російської держави перекроїти карту світу, яка склалась після підписання у Сан-Франциско Мирного договору, та зробив певні військово-політичні кроки, які саме 18 жовтня 2021 р. привели до підписання нового спільного Меморандуму в оборонній сфері між Міністром оборони США Ллойдом Остіном та Міністром оборони Грузії Джуаншером Бурчуладзе.
− Упродовж трьох років Програма оборонної готовності Грузії залишається основою наших зусиль щодо розбудови обороноздатності Грузії, − прокоментував цю історичну подію Ллойд Остін. − Ця програма має завершитися наприкінці нинішнього року, тому сьогодні для мене велика честь разом із міністром оголосити про Ініціативу щодо посилення оборони Грузії та її потенціалу стримування.
Європейське турне Міністра оборони США країнами Чорноморського регіону (Грузія, Україна, Румунія) відбулось напередодні зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО (21-22 жовтня 2021 р.) на тлі чергового дипломатичного демаршу з боку РФ. Коментуючи 18 жовтня можливість вступу України до Альянсу, прессекретар російського президента Дмитро Пєсков назвав це найгіршим сценарієм для Росії:
− Це сценарій, який виходить за червоні лінії національних інтересів Росії. Це той сценарій, який може змусити Росію вжити активних заходів для забезпечення власної безпеки.
Глава МЗС України Дмитро Кулеба заявив, що Росія не має права голосу в дискусії про майбутнє членство України в НАТО, бо найгірший сценарій вже відбувся – це напад РФ на Україну, окупація українських земель та вбивство українців. Того ж дня, 18 жовтня, висловлюючи солідарність українському народові, підкреслюючи свою повагу до українських військових, які боронять незалежність Батьківщини, Ллойд Остін, на сумісному брифінгу Міністрів оборони США і України заявив:
− Давайте чітко говорити, що Росія розпочала цю війну і Росія є тим каменем, що перешкоджає мирному врегулюванню. Вони розпочали порушувати територіальну цілісність та суверенітет України.
Міністр додав, що з 2014 р. США надали понад 2,5 млрд доларів допомоги для Збройних Сил України для забезпечення її територіальної цілісності.
− Ми підтримуємо Україну разом з Грузією, Румунією, Болгарією. Ми зрозуміли важливість партнерства та союзництва між союзниками та партнерами для того, щоб стримати російську агресію. Після саміту НАТО 2014 року союзники НАТО підтвердили підтримку України в її боротьбі, відповідно до намірів України стати повноправним членом НАТО, – підкреслив очільник Пентагона.
18 жовтня 2021 року Російська Федерація зняла з себе усміхнену дипломатичну маску. Ця маска, немов пап’є-маше, поступово зліплювалася з клаптиків чисельних міжнародних актів, які РФ із легкістю підписувала та так само їх порушувала. А під знятою маскою весь світ побачив знайоме старе радянське скривлене в агресивній гримасі обличчя, нашпиговане «ботоксом» сучасних технологій, «позичених» під час фази активної співпраці Росія − НАТО.
