Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Історія ця бере початок у 2008 році. Тоді на саміті НАТО в Бухаресті була прийнята декларація, в якій учасники прописали, що дійшли згоди, щодо майбутнього України в Альянсі. Було заявлено, що план дій щодо членства буде наступним кроком. Станом на сьогодні Президент, Кабінет Міністрів України, Парламент та низка наших партнерів докладають максимум зусиль, аби прискорити виконання рішення 13-річної давнини.
Чому ми хочемо в НАТО?
Це не просто бажання владних та військових структур України, які чудово розуміють перспективи та переваги членства. І не примха більш як 50% українців, про що говорять соціологічні дослідження. Це вимога часу! Це шлях, який має здолати український народ, крокуючи, на зустріч демократії, свободі слова, верховенству права. І так вже побудований нинішній світ, що ці цінності мають військовий тил Організації Північноатлантичного договору.
Чому нам важливо стати членом НАТО?
В умовах війни й сусідства з Російським агресором, який не може, втамувати своїх імперських амбіцій, членство в НАТО на стільки ж критично важливий момент для України, як і створення науковцями вакцин для боротьби з коронавірусною інфекцією. НАТО це захист, щеплення, яке здатне зупинити наступ агресора, з одного боку. З іншого, як і у випадку з людським імунітетом, посилюватиме внутрішні захисні функції: армія ставатиме сильнішою, більш боєздатною та професійною.
Що ми робимо? Виконання річних національних програм
Річна національна програма — системний документ, який розробляється щороку та визначає реформи, які необхідно впровадити в Україні з метою досягнення критеріїв членства в НАТО. Робиться це з урахуванням міжнародної методології «Управління, орієнтоване на результат», яка використовується в державах — членах НАТО. Простою мовою — це процес трансформації управління та контролю, взаємосумісності в Збройних Силах, цивільного контролю. Раніше річні національні програми мали непослідовний характер. Кожна наступна могла суперечити попередній, що жодним чином не сприяло проведенню стрімких реформ. Сьогодні закладений принцип послідовності та досяжності у річну національну програму з чітким розумінням алгоритму дій до 2025 року. Річна національна програма це не лише про оборонні та військові питання, це і про політичні, економічні правові питання. Питання безпеки та ресурсів.
Партнерство з розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner — EOP)
Україна потрапила до переліку закритого клубу держав-партнерів, які співпрацюють з НАТО на особливих умовах. Цей особливий статус дає нам змогу посилити оперативну сумісність війська із силами Альянсу під час операцій і навчань, у яких беруть участь лише члени НАТО. Цей процес відбувається у рамках статі 5 Вашингтонського договору «Колективна оборона» шляхом: використання преференцій, як потенційного оперативного партнера у майбутніх місіях під проводом НАТО. Це і регулярні політичні консультації з безпекових питань, і доступ до обміну даними. Цей статус відкриває низку можливостей, як для України, так і для НАТО у сферах підготовки військ, участі в операціях та місіях Альянсу, а також обміну досвідом та інформацією. Україна неухильно впроваджує механізми, структури та підходи, які прийняті у державах-членах НАТО. Якщо простою мовою, то кожна ланка у нашому війську має вміти виконати те ж завдання, що і партнери з армій країн НАТО. Ця сумісність має бути на всіх рівнях!
Крім України найближчими партнерами НАТО є Швеція, Фінляндія, Грузія, Австралія та Йорданія. Кожна з цих країн веде співпрацю у власній сфері спільних з НАТО інтересів.
Партнерство з Україною вигідне для НАТО в контексті розширення впливу Альянсу на безпекову ситуацію у Східній Європі. Що стосується інших партнерів, то співпраця з Йорданією та Австралією — це підтримка інтересів Альянсу на Близькому Сході та в Індійсько-Тихоокеанському регіоні. Зі Швецією та Фінляндією — стримування Російської Федерації у Північній Європі. Для Грузії це забезпечення підтримки операцій НАТО.
Зміна ментальності
Збройними Силами України мають керувати люди нової генерації — фахові, євроатлантично орієнтовані, перевірені в боях офіцери та генерали. Ті, хто не обтяжений тягарем радянщини. Сумісність, про яку ми так часто згадуємо, можлива лише за умови управління ЗСУ офіцерами, які мають тип військового мислення, що ґрунтується на стандартах НАТО. Розуміють і спілкуються однією мовою з партнерами. Готові самі змінюватися і змінювати підходи до виконання завдань. Ті, хто кар’єру будує не на паркеті, а на полі бою.
Цей шлях — наше домашнє завдання, щоб отримати ПДЧ та членство в НАТО. Щоправда, нема чіткої арифметичної формули, розв’язання, якої передуватиме отриманню Україною плану дій щодо членства. Це політичне рішення, яке не є результатом виконання суто технічних критеріїв. Так, звісно, взаємозв’язок є і без реформ не варто розраховувати на членство, тому робота ведеться, ми змінюємося і йдемо євроатлантичним шляхом, із якого, попри всі потуги російського агресора, ми вже ніколи не зійдемо!
