Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Завдання СС – «…Очищати зайняті території від небезпечних для вермахту елементів…» Цей наказ рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера розповсюджувався і на мирне єврейське населення Києва, і на сотні інших міст та сіл України…
22 вересня 1941 року. Здолавши опір радянських військ до Києва вступають передові частини вермахту. Слідом за ними – так звані айнзатцгрупи СС. У них особливе завдання – «очищення окупованих територій від небезпечних елементів, здатних чинити опір доблесній німецькій армії»». В інструкції, підписаній самим рейхсфюрером СС Генріхом Гіммлером, було сказано: «остаточне вирішення єврейського питання».
І вже 29 вересня, тобто, на 7-й день окупації міста, вони починають його вирішувати: цього дня звірі у людській подобі в урочищі Бабин Яр розстріляли майже 22 тисячі євреїв. Тих, кого не встигли вбити, загнали на ніч у порожні гаражі на вулиці Дорогожицькій і їхня доля була вирішена наступного дня. У донесенні в Берлін головорізи доповідають про 33 771 людину, страчену 29-30 вересня.
Але й цього їм було замало. Масові розстріли у Бабиному Яру, згідно з німецькими документами, які фігурували на Нюрнберзькому процесі, продовжувалися до листопада 1941-го. Німці знищували не лише євреїв, а й ромів, пацієнтів психіатричної лікарні імені Івана Павлова, взятих у заручники киян, українських націоналістів. Узимку 1941-1942-го у Бабиному Яру розстріляли сотні членів Організації Українських націоналістів. В донесенні «Про події в СРСР» № 164 від 4-го лютого 1942-го року сказано:
«У Київській області боротьба проти комуністів усе більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань… Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих – прихильників Бандери, знову доводять, що націоналістів неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому нам лишається тільки повністю знищити цей рух».
Достеменно відомо про загибель у цьому урочищі 621 українського націоналіста.
«Я зостався живим, тому що у моєї няні у руці був паспорт із записом: «національність – українка…»
Історики, які досліджують цю трагічну сторінку нашої історії, свідчать, що врятуватися від розстрілу в Бабиному Яру пощастило всього 29 людям. Більшість з них тоді були малолітніми дітьми. Цезар Куц, якому на той час виповнилося 4 роки, один із таких щасливчиків. Утім, дитяча пам’ять закарбувала страшні події до кінця його днів:
«Люди збиралися цілими дворами, вантажили речі. А чому? Бо німці пустили слух, що євреїв будуть відправляти у інше безпечне місце. У місті вивісили оголошення, що всі жиди мають зібратися на перехресті Дегтярівської і Мельникова, а хто не прийде, розстріляють. Лишатися вдома не можна було, всі дороги навколо Києва були перекриті, от всі і йшли. Ми зустріли нашу молочницю, і вона попередила няню: «Куди ти йдеш з єврейською дитиною, ти ж загинеш разом із ним. Дістань свій паспорт».
На першій лінії оточення між протитанковими загородженнями був маленький прохід, біля якого собаки кидалися на людей. На нас теж кинувся собака, й забрав нашу торбинку з їжею. Я заплакав. Навколо нас людей били прикладами, підганяли уперед. Ми з нянею впали прямо на загородження. Розбилися в кров, у мене досі залишився шрам. Люди йшли через нас, наступали на нас. Напевне, в цей момент у когось з німців серце тьохнуло – мене підняли із землі за комір, а у няні у руці побачили паспорт. Німці зрозуміли, що вона українка, й виштовхали нас за коло оточення. Ми вийшли, сховалися у підворітті. Я з того моменту перестав говорити: мову відняло, й надовго».
За хвилину у Яру вбивали 40-45 людей
До Бабиного Яру рухалася маса людей з різних районів Києва. На місці від натовпу відділяли 40-45 осіб, й під конвоєм вели «реєструватися». У людей відбирали всі документи і цінності, потім примушували роздягатися і через проходи в насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев’яній платформі сидів кулеметник. Під вогонь кулемета розгублених голих людей кати заганяли палицями, не даючи їм схаменутися і зорієнтуватися. Тіла розстріляних скочувалися на дно яру. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами тіл, зверху їх присипали землею.
Масові розстріли у Бабиному Яру відбувались і пізніше, аж до визволення Києва від окупації. Наймолодшій жертві було 3 дні, найстаршій — 103 роки. Встановлено, що упродовж двох подальших років там вбили ще мінімум 70 тисяч осіб. У 1946 році радянська влада, згідно з висновками своєї спеціальної державної комісії, створеної для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, заявила про близько 100 тисяч знищених там цивільних осіб.
Катюзі по заслузі
По закінченні Другої світової війни діяльність так званих айнзацгруп на окупованих територіях була розслідувана. Командирів цих «підрозділів», які потрапили до рук судочинства, осудили як воєнних злочинців та ув’язнили довічно або стратили. Безпосереднім «куратором» масового винищення людей у Бабиному Яру був штандартенфюрер СС Пауль Блобель. Оскільки він «виправдав високу довіру керівництва СС», йому довірили і замітання слідів тих моторошних злочинів. Робилося це просто – тіла розстріляних спалювали. На Нюрнберзькому процесі цей покидьок опише весь цей процес так:
«Під час мого візиту в Київ у серпні я особисто спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 метрів довжиною, 3 метри шириною і 2,5 метра глибиною. Після того, як верхній шар грунту був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили вигоріли до дна. Я пересвідчився у цьому особисто. Потім могила була засипана…»
Варто сказати, що нащадки розстріляних у Бабиному Яру людей у повоєнний період переслідували есесівських покидьків десятиліттями. Приміром, одного з головних дієвих осіб «вирішення єврейського питання» Адольфа Ейхмана, наближеного до самого Гіммлера, вони знайшли через 15 років. На його руках, що підтверджували документальні першоджерела, була кров сотень тисяч євреїв. Після поразки гітлерівської Німеччини йому вдалося втекти до Аргентини. Але 11 травня 1960 року він був схоплений спецслужбами Ізраїлю на одній з вулиць Буенос-Айреса. Своє мерзотне життя він закінчив на шибениці.
