Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Керівник гуртка юних натуралістів Павло Мигун пояснює дітям, як саме висаджувати екзотичні дерева, аби вони ще й онуків до «Алеї миру» водили. Порушує і значно серйознішу тему — якою ціною дається мир… Активно носять воду, копають ями, обережно висаджують деревця і місцеві учасники бойових дій, які з радістю долучились до справи.
Звідки у звичайного біолога такий інтерес до військової справи? Відповідь підказує дівчинка: «Наш учитель півтора року на фронті воював — на самій передовій!»
Воював Павло Петрович не абиде — був командиром бойової машини піхоти у складі бригади імені Чорних Запорожців. На передовій учитель біології дістав контузію, травму хребта. Тоді у спостережний пункт, де він чергував, влучив снаряд САУ… Але який шпиталь? Відлежався в бліндажі, пропив таблетки та знову в бій! Навряд чи педагог колись забуде, як на його очах у БМП згоріли троє молодих воїнів, як рятував поранених під Старогнатівкою чи коли ПТКР розірвалась за якихось кілька десятків метрів від нього…
Та в учителя була особлива підтримка. Вінницькі школярі кожного дня надсилали йому смс-повідомлення. Павло Петрович і нині зберігає на комп’ютері понад пів тисячі кумедних есемесок.
— Писали різне — цікаві шкільні історії, побажання… А ще — жартували з мого зросту, називали найбільшим козаком України. Насправді ці дитячі повідомлення додавали неймовірних сил, так само і обереги, які вони мені надсилали на передову. — розповідає вчитель. — Приємно було усвідомлювати, що про мене не забувають, чекають… У мене з дітьми особлива любов, тому і уроки ніколи не обмежувались шкільною програмою.
Нині діти хоч і відволікались на розглядання блискучих медалей на кітелях ветеранів та надокучали запитаннями про війну, результат перевершив усі очікування. Саджанці незвичайних для нашої місцевості павловній, які школярі напередодні виграли у всеукраїнському конкурсі із озеленення, перетворились на екзотичну алею.
Павло Петрович щасливо констатує: «Як же приємно, коли в малечі горять очі!». Стає очевидним, що уроки патріотизму, які він дає маленьким українцям, відбуваються точно не задля галочки.
