Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Після отримання координат від розвідки танк вийшов на позицію. Офіцер зайняв місце навідника. Два постріли знадобились взводному, щоб змусити замовкнути навічно смертоносну ворожу зброю.
Якби все повернути назад — вчинив би так само, пішов на війну захищати своє…
На війну старший лейтенант Сергій Ярощук потрапив за мобілізацією. До того досвіду військової служби у чоловіка не було. Під час навчання в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті він закінчив військову кафедру за спеціальністю «командир танкового взводу». Згодом працював бригадиром тракторної бригади в колгоспі, а після його занепаду став приватним підприємцем.
Спочатку Сергія направили на курси, що відбувались в академії у Львові, а за тиждень — на Яворівський полігон. Там досвідчені, з бойовим досвідом Афганістану та Іраку інструктори в найкоротші терміни «ліпили» з учорашніх інженерів, вчителів, будівельників, підприємців командирів танкових підрозділів. І вже за місяць з друзями-офіцерами, з якими потоваришував на курсах, потрапив до навчального центру «Десна», де формувався окремий танковий батальйон «Звіробій».
— Ми отримали старенькі танки з навчального полку, почали приводити їх у бойовий стан. Не вистачало елементарного — інструментів, захисних окулярів, комбінезонів. Радіостанції були такі ж, як і танки, — з «досвідом», — пригадує офіцер. — Все це ми отримали згодом від волонтерів.
Підрозділ був сформований виключно з мобілізованих, частина з яких мала досвід військової служби. Вони і стали опорою офіцерів. Комплектувались екіпажі, воїни прибували постійно, і на бойове злагодження часу вже не було.
— Серед офіцерів було кілька таких, хто мав військовий досвід, до того ж нам пощастило з комбатом — полковником Петром Скибою. Він своїм особистим прикладом, маючи бойовий досвід Афганістану та Іраку, вчив нас воювати, — каже Сергій.
Перше бойове хрещення війною
Складна обстановка потребувала присутності потужних панцерників на передовій, і 18 жовтня батальйон вже прибув на Схід. Підрозділ розташувався неподалік Волновахи і виконував завдання з підтримки піхотних підрозділів.
…Позиції піхотинців у районі Чермалика постійно обстрілювали. Особливо дошкуляв великокаліберний кулемет, який не давав змоги підняти голову. Сергій Ярощук отримав команду знищити вогневі точки ворога. Після отримання координат від розвідки танк вийшов на позицію. Офіцер зайняв місце навідника. Два постріли знадобились взводному, щоб змусити замовкнути навічно смертоносну ворожу зброю.
Весь час танкісти Сергія виконували бойові завдання на ВОПах. Офіцер досить уміло планував бойові дії, під його командуванням, за даними розвідки, було знищено сім вогневих точок та три мінометні обслуги противника на лівому березі Павлопільського водосховища в районі населених пунктів Миколаївка, Григорівка та Каплани.
Про бої в районі Авдіївки та шахти «Бутівка»
…У січні 2015-го екіпажі повернулись з чергового завдання. Сніг, густий туман, багнюка — танкісти були мокрі та втомлені. Розраховували кілька годин відпочити та провести обслуговування танків. Але взводного викликали до комбата.
— «Обстановка складна, ми потрібні під Донецьким аеропортом, на збори дві години», — коротко повідомив полковник Скиба.
У ніч з 20 на 21 січня танкісти здійснили 180-кілометровий марш своїм ходом у район населеного пункту Піски. Колону вів комбат. Досвідчений офіцер провів танки непомітно для ворожої розвідки.
А далі танкісти батальйону «Звіробій» підтримували десантників під час штурму шахти «Бутівка» та піхоту під час оборони позиції «Зеніт», Опитного та Водяного.
30 січня 2015 року танковий взвод під командуванням старшого лейтенанта Сергія Ярощука протягом дня спільно з аеромобільною ротою 95-ї бригади вів оборонний бій в опорному пункті в районі шахти «Бутівка» Донецька. Під постійним артилерійським обстрілом, вогневим тиском з танків, гранатометів та стрілецької зброї він уміло керував підлеглими. Атаки противника були відбиті. Завдяки грамотно побудованій системі вогню взвод знищив бронетранспортер та шість вогневих точок ворога.
— Коли ми потрапили в Авдіївку, важливим було те, що екіпажі вже мали досвід дистанційних боїв на Приазов’ї. Тому і не було того мандражу чи паніки, ми воювали достойно, — пригадує ті події офіцер.
З надзвичайною теплотою Сергій Ігорович пригадує волонтерів, які забезпечували їх всім необхідним — від інструментів, форми до засобів зв’язку. А отримані дитячі малюнки підтримували і надавали додаткових сил захисникам.
На війні Сергій Ярощук став досвідченим офіцером, справжнім командиром для своїх хлопців, він дбав про кожного, беріг їх. У їхній третій роті втрат не було. Всі повернулись додому живими. А це дорогого коштує!
— Він поважає життя кожного солдата. Під час ведення бойових дій під його керівництвом жоден воїн не загинув, — говорять про Сергія побратими.
Після повернення з війни часу на відпочинок не було. Бізнес тримався на плечах дружини та сина-студента, допомагали сусіди та друзі. Тому Сергій на другий день включився в роботу.
— Так, я дуже швидко переключився, бо треба жити далі, це моя реабілітація і мій релакс, — розмірковує танкіст.
У серпні цього року в Холодному Яру, що на Черкащині, напередодні Дня Незалежності України відбулося нагородження недержавним орденом «Народний Герой України». Серед тих, хто отримав цю цінну відзнаку, був і старший лейтенант Сергій Ярощук — скромний у мирному житті чоловік, мужній та відважний в бою офіцер-танкіст.
— Це нагорода не моя особисто, це відзнака всіх моїх побратимів за наші успішні дії, — підсумовує Сергій Ігорович.
Якби все повернути назад, він вчинив би так само — пішов на війну захищати своє. Як і тисячі таких, як він, — справжніх чоловіків і патріотів.
