Палата представників США на чолі зі спікером Джонсоном багато місяців до цього її блокувала, проте, зрештою, 20 квітня таки ухвалила довгоочікуване рішення. Тепер, після розгляду…
Заступник керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ Андрій Зелінський здобув три освіти, володіє десятьма мовами. Він став першим капеланом при штабі АТО та три роки провів на передовій пліч-о-пліч із військовослужбовцями, був штатним військовим капеланом 36-ї бригади морської піхоти. Щоб отримати «штормовий» берет, пройшов випробування на психологічній смузі перешкод і став, за його словами, «морпіхом назавжди». Щоранку отець Андрій виходить на ранкову пробіжку.
Ми зустрілися бадьорого ранку на майже порожньому Хрещатику, яким і пролягає «фізкультурний пробіг» Андрія Зелінського. Що ж отримує військовий капелан, щоранку долаючи кілька кілометрів?
— Життєве, глибоке усвідомлення того, що життя — це рух, — говорить, як завжди у своєму філософському стилі, отець Андрій. — Все навколо змінюється і постає вибір: або ти заручник руху, або ти пірнаєш в рух і починаєш рухатись у бажаному напрямку. Звичайно, до цього потрібно привчати і психіку, і тіло.
Вперше священник побіг, коли у 2006 році розпочав своє капеланське служіння серед курсантів Академії сухопутних військ у Львові. О шостій ранку Андрій Зелінський прибував із монастиря до навчального закладу на зарядку і разом з курсантами бігав територією Академії. Навіть коли отримував богословську освіту в Папському Григоріанському університеті в Римі, вставав о пів на п’яту, аби синхронізувати свою ранкову пробіжку з курсантською у Львові.
— О п’ятій ранку в центрі вічного міста я бігав в українському військовому однострої навколо Колізею, — усміхається мій співрозмовник. — Рим за свою історію бачив багато чого, але українського священника у військовій формі, що біжить, мабуть, вперше.
За словами отця Андрія, спорт для нього — це частина його життєвої філософії, адже якісне життя потребує певної гармонії. Тому мова про якісь змагання взагалі не йде. Щоденні 5–7 кілометрів він поєднує з плаванням у басейні та заняттями в спортзалі виключно для отримання емоційного задоволення. Єдиний раз фіксував результат, коли біг напівмарафон — 21 кілометр.
— Взагалі прокинутись зранку і змусити себе регулярно виходити на пробіжки — вже дає людині особливе відчуття: смак перемоги над собою, над життєвими обставинами, — переконаний отець Андрій. — Ми привчаємо власну психіку до перемог. Перемогти — це виконати вчасно завдання, досягти якоїсь бажаної мети. Це вимагає узгодженості нашого індивідуального стану з якимись об’єктивними вимогами. І ось цей смак перемоги потрібно з перших років військової формації виховувати. Це не те, що з’являється в житті саме собою. Людина сама творить своє життя, зокрема й систематичною ранковою пробіжкою. Це справжня насолода відчувати, що поки Київ ще спить, мої кросівки вже бігають.
Андрій Зелінський виходить на пробіжку за будь-якої погоди. На заваді може стати лише поїздка у справах до якогось міста. Але кросівки і спортивна форма у священника завжди в дорожній валізі.
— Вчора ввечері я йшов до спортивного залу після дуже напруженого дня виснаженим, — ділиться враженнями отець Андрій. — Але звідти йшов вже готовим знову вертіти ногами землю. Фізична культура дозволяє нам і поновити свої фізичні кондиції, і відволіктись від повсякденних турбот, клопотів, викликів, поразок, і зосередитись на маленьких мікроперемогах, які роблять наш світ яскравішим. Не випадково, навіть в окопах наших воїнів у районі бойових дій є спортивне знаряддя, не кажучи вже про спортивні майданчики з поперечинами, брусами і штангами. Тому бажаю всім, хто ще перебуває поза межами фізкультури, прокинутися наступного ранку і зробити пробіжку. Повірте — затягне!
Фото автора і з архіву Андрія Зелінського
