Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
Часто-густо заняття фізичною культурою та спортом приносять не лише задоволення, зміцнюють м’язи і поповнюють колекцію спортивних трофеїв, а й впливають на долю.
Начальник відділення психологічної реабілітації клініки амбулаторної допомоги Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» Олександр Клен у 2016 році три місяці провів у районі бойових дій на Сході країни в рамках проєкту Збройних Сил України, громадських організацій, Національного військово-історичного музею України «Евакуація 200». Нагадаємо, що метою цього гуманітарного проєкту є пошук, ексгумація, транспортування до закладів судово-медичної експертизи, а надалі до місць остаточного поховання загиблих захисників України.
– Повернувшись до Києва, відчув якусь спустошеність і певні психологічні труднощі, – пригадує Олександр Клен. – Дратувало велике скупчення людей, гучні звуки, відчував підвищену агресивність до певних життєвих ситуацій. Як психолог я мав виважену оцінку свого стану і вирішив позбутися негативу через заняття в спортзалі.
Олександр звернувся до однієї із ДЮСШ, в якій працювала тренер-жінка з пауерліфтингу. Разом вони розписали графік тренувань, режим занять та позначили цілі.
– Ще коли був у районі бойових дій, вечорами разом із бійцями займався на саморобній жимовій лавці з грифом та дисками, – розповідає Олександр. – Вижимав штангу вагою у 60 кілограмів і цим тішився. Але якось один офіцер вижав 8 разів штангу вагою 80 кілограмів. Я перебував у легкому шоку, тому що це було більше, ніж моя вага. А коли ще один колега потягнув штангу у 90, я втратив спокій.
Тож, у залі спортивної школи Клен майже з порога заявив тренеру, що хоче подолати рубіж у 90 кілограмів, на що отримав відповідь: «Чому 90, почнімо зі 100…»
– І за два місяці систематичних тренувань я вже працював зі штангою вагою у центнер, – усміхається співрозмовник. – Причому у всіх трьох вправах: в жимі, присіданні та становій тязі. Власна вага на той момент була 78 кілограмів.
За словами Клена, заняття спортом неминуче відбувається за схемою «дві сходинки вгору, одна – вниз». Зворотна сходинка – це травми, які, на жаль, переслідують спортсменів. Ба більше: пауерліфтинг, як і будь-який інший вид спорту, вимагає суворого медичного контролю та дотримання певної дієти.
– Для того, щоб отримати додаткову мотивацію для розвитку, не буде зайвим долучатися до змагань, – зазначає Олександр. – Необов’язково, щоб під час суперництва мітити у чемпіони. Буває достатнім відчути дух, напругу змагань і порівняти свої виступи з іншими спортсменами. Я аматор, а ось у професіоналів усе набагато серйозніше: тренування відбуваються не тричі на тиждень, а щодня, і двічі на день.
Чотири з половиною роки психолог Клен відвідує спортзал і, за його словами, досі вважає себе новачком. Мабуть, тому, що відчуває, що не досяг своєї мети – стати майстром спорту з пауерліфтингу. А можливо тому, і це найвірогідніше, що заняття в спортзалі стали частиною його життя, навіть таким собі стилем. За робочий день у Олександра відбувається чимало зустрічей і бесід з людьми, психологічний стан яких далекий від ідеального. Аби допомогти пацієнту порадою чи рекомендацією, потрібно часто-густо влізти в його «шкуру», приміряти на себе стан його душі. І психолог, як це не дивно, нерідко відчуваю емоційну втому і виснаженість. Порятунок він знаходить у спортзалі.
Пощастило побувати й на тренуванні Олександра Клена. Два невеличких спортивних зали вщент наповнені «залізом» – від десятків найрізноманітніших гантелей і гир до кількох жимових лавок з грифами та дисками, простих, але ефективних тренажерів. Обов’язковим атрибутом таких залів є дзеркала, які допомагають контролювати правильність виконання вправ.
– Ось тут, серед цього «заліза», я й познайомився зі своєю майбутньою дружиною, – кидає несподівану фразу Олександр після чергового підходу до металевого знаряддя. – Тобто тренування тут стали для мене не лише задоволенням і територією комунікації з однодумцями, а й круто вплинули на мою долю. Враховуючи той факт, що моя кохана дружина теж є прихильницею пауерліфтингу, чи можу я відтепер закинути цей вид спорту?
Ось на цьому риторичному запитанні мого співрозмовника й варто поставити крапку. Лише додамо, що подружжя Кленів очікують на поповнення в сім’ї.
