Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
У Холодному Яру на Черкащині напередодні 30-ї річниці Дня Незалежності відбудеться нагородження недержавним орденом «Народний герой України». Кореспондентка АрміяInform дізналась, хто з військовослужбовців цього разу став номінантом цієї почесної нагороди.
Довідково. Орден «Народний Герой України» — недержавна нагорода, запроваджена волонтерами у 2015 році. Її вручають за видатні заслуги в обороні незалежності України й волонтерську допомогу ЗС України. Первинне висунення та обговорення кандидатів на нагородження відбувається за участю всіх охочих у соцмережі, після чого кандидатури розглядає нагородна рада. Є два варіанти нагороди: з червоно-чорною стрічкою на колодці — для воїнів, які зі зброєю в руках захищали українську землю, а з синьо-жовтою стрічкою — для волонтерів і медиків.
Євген Коростельов отримає нагороду, але… посмертно
Полковник Євген Коростельов майже всі роки служби був у десантних підрозділах. На фронті — з травня 2014-го, брав участь у боях у районі Рубіжного, Лисичанська, Дебальцевого, Авдіївки, Красного Лиману. 2019 року він зазнав травм, виконуючи завдання у районі ООС. Проводив огляд позицій на передовій лінії оборони, під час пішого переходу між двома опорними пунктами, поблизу смт Новотроїцьке, разом зі ще одним військовослужбовцем підірвався на невідомому вибуховому пристрої.
Полковник Євген Коростельов нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів.
— Він пройшов з 25-ю бригадою все: і Дебальцеве, і Слов’янськ. За Слов’янськ отримав іменну зброю. Під Донецьком знищував ворожі танки. Отримав орден Богдана Хмельницького… Він умів воювати, — говорить батько загиблого Володимир Коростельов.
Він нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів.
Роман Стегура: «Я завжди йду перший, мої бійці — за мною…»
Роман Стегура одразу після випуску з академії сухопутних військ імені Сагайдачного потрапив у найгарячішу точку АТО. Впродовж 7 місяців рота під його командуванням виконувала бойові завдання на РОП «Мурашник» поблизу Донецького аеропорту. Боєць теж побував у Дебальцевому, біля Зайцевого й Волновахи. Неодноразово виконував вилазки до противника, маючи меншу чисельність сил, знищував вогневі точки особисто.
Неодноразово Роман виконував вилазки до противника, маючи меншу чисельність сил, знищував вогневі точки особисто.
— Я завжди йду перший, мої бійці — за мною, — розповідає Роман. — Не хочу нікого підставляти. Мене інтуїція ніколи не підводить. Одного разу змінилися обставини й довелося відходити, тож я вирішив прибрати хлопців з позиції. Вони встигли відійти приблизно 100 метрів, як туди прилетів снаряд. Бойовики почали нас накривати. Прилітало одразу за нами, але ми були швидші. Дуже важко було в екіпіровці та страшно — кілька секунд і можна прощатися з життям. Я поставив завдання з усмішкою повернутися живими й ми його виконали!
«Я поставив завдання з усмішкою повернутися живими й ми його виконали!»
Навіть діставши поранення у 2017 році, Роман відмовився від госпіталізації й продовжував управління підрозділом. За час служби командир не допустив втрат серед особового складу. Роман Стегура нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Нині він заступник комбата 128-ї гірсько-штурмової бригади.
Михайло Дзерин: не допустив втрат серед побратимів
Михайло Дзерин пройшов довгий шлях від курсанта до командира батальйону. Був одним з воїнів, які виходили з першого в історії АТО Ізваринського оточення у 2014-му. Це було серйозне блокування українських військ, які майже місяць, перебуваючи в оточенні, вели безперервні бої з ворогом. Бійцям довелося виходити через підконтрольну росіянами територію. Тоді Михайлові вдалося сховати простий кнопковий телефон, щоб зробити дзвінок командиру й повідомити, де перебуває підрозділ.
Михайлові вдалося сховати простий кнопковий телефон, щоб зробити дзвінок командиру й повідомити, де перебуває підрозділ.
Михайло побував у Красному Партизані, під Волновахою на кордоні з РФ. Під час боїв він у повному обсязі зберіг особовий склад.
— Я Михайла знаю з курсантських років, — розповідає про побратима Богдан Гаргана. — Людина порядна, справедлива, чесна. Як командир грамотний, сміливий. Згадую, у 2014 році біля села Петрівське, коли росіяни пішли в атаку, ми опинилися в оточенні. Командир і механік танка втекли, залишаючи техніку напризволяще. Весь підрозділ відійшов, тільки ми вдвох зосталися. Тоді Михайло подзвонив другові й телефоном розібрався, як керувати танком. Йому вдалося вивести машину, аби не дісталася ворогу.
«Весь підрозділ відійшов, тільки ми вдвох залишилися. Тоді Михайло подзвонив другу й телефоном розібрався, як керувати танком. Йому вдалося вивести машину, аби та не дісталася російській стороні».
Нині Михайло — командир другого батальйону 72-ї механізованої бригади, разом з якою відвідує найгарячіші точки ООС.
Євгенові Шаматалюку вдалося вибратися з бронетранспортера, що палав
З початку війни Євген Шаматалюк пішов служити у 79-ту окрему аеромобільну бригаду. За роки служби побував на блокпосту з окупованим Кримом, під Волновахою й Слов’янськом. Перше поранення дістав на Луганщині, коли колоною бійці везли набої для побратимів. Після тривалого лікування Євген повернувся у бригаду та отримав бойове завдання в районі ДАПу. Євгена у складі ротно-тактичної групи відправили до старого термінала. Під час заходження колони зведеного підрозділу до летовища їх атакували російські танки. Підрозділ зайняв кругову оборону та відкрив вогонь у відповідь.
«У БТРі все палало. Хтось допомагав пораненим, хтось відходив від контузії, а хтось — вже не підіймався… В одну мить втратили сімох побратимів… Я ще хапався за зброю, комусь намагався допомогти, аж поки не дійшло — я теж поранений. Якось вдалося вилізти з бронетранспортера, що палав. Бій не вщухав…»
— У БТРі все палало. Хтось допомагав пораненим, хтось відходив від контузії, а хтось — вже не підіймався… В одну мить втратили сімох побратимів… Я ще хапався за зброю, комусь намагався допомогти, аж поки не дійшло — я теж поранений. Якось вдалося вилізти з бронетранспортера, що палав. Бій не вщухав, — згадує Євген.
У тому бою полягло 7 бійців. Євген зазнав важких поранень. За особисту мужність і героїзм Євген Шаматалюк нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
За особисту мужність і героїзм Євген Шаматалюк нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Нині Євген обіймає посаду начальника відділення бойової підготовки 95-ї десантно-штурмової бригади.
Нагадаємо, що нагородження орденом «Народний герой України» відбудеться 21 серпня о 14:00 в Холодному Яру на Черкащині.
Катерина Козлова
