Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
З перемогою Революції гідності, аби не втратити України, Росія розв’язала проти нас гібридну війну, яку веде вже восьмий рік. Унаслідок агресії «старшого брата» втрачено Крим, частину території Донецької й Луганської областей. Водночас російський вплив на Україну впав до історичного мінімуму. І це стало цілковитою поразкою фейкової ідеології «русского мира», яку так агресивно та масштабно намагався нав’язати нам неоімперський режим Путіна.
Проаналізуймо складові російського провалу.
Мовний чинник української державності
«Русский мир» там, де говорять російською, неодноразово повторював Володимир Путін. І ці слова сприймалися як щось метафоричне, аж допоки «для захисту російськомовних» (дарма що без їхньої згоди) Москва не ввела в Україну війська. Спочатку — у Крим, а потім і на схід України. Розпочалась гібридна війна, яка коштувала нам десятки тисяч життів.
Стало очевидним, що мовним питанням легковажити не припустимо. Ухваливши новий закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», Україна однозначно підтримала статус української мови, виключивши будь-які обмеження щодо офіційної російської на регіональному рівні. Запроваджено квоти вживання української на радіо й телебаченні, обов’язкове її використання в закладах освіти, сфері торгівлі та обслуговування населення.
Нечисленні спроби різних політичних сил внести зміни до мовного закону та обмежити використання української розлетілися на друзки. У липні цього року Конституційний суд України визнав Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» правомірним та таким, що повністю відповідає Конституції. У рішенні КСУ зазначається: «Українська мова є невіддільним атрибутом української державності, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Українська мова — доконечна умова державності України та її соборності».
Автокефалія як удар по «духовних скрепах» Кремля
Другою основою доктрини «русского мира» є Російська православна церква. Як відомо, свого часу чимало священників Московського патріархату в Україні спровокували скандали, відмовляючись правити службу на похоронах загиблих солдатів та відкидаючи заклики вшанувати захисників України.
Попри те, що РПЦ залишається помітною силою в українському житті, вона наразі не настільки впливова, як колись. Провідну роль об’єднання суспільства в плюралістичній Україні нині виконує Православна церква України (ПЦУ), якій даровано Томос (канонічне визнання) Вселенським патріархом Варфоломієм. І це другий удар по кремлівській ідеології «русского мира», цього разу в духовній царині.
Провідна громадська думка: «Геть від Москви!»
До агресії на сході України негативні погляди щодо Росії не були особливо поширеними серед українців, за винятком західних областей України. Однак, з початку бойових дій в усіх регіонах країни ці позиції популяризувалися зі значною перевагою тези «Геть від Москви!» І про це засвідчили не тільки українські, а й російські соціологічні дослідження. Так, згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології та російського «Левада-центру» станом на лютий 2021-го, кількість українців, які зберігають позитивні погляди щодо Росії, впала з приблизно 80% до рекордно низьких 40%. Це — результат російської агресії, несприйняття ідеології Кремля і української самоідентифікації, що зростає, як окремої нації. Окрім цього, виросло покоління молодих українців, які не мають ностальгії про радянське минуле, а знають Росію насамперед як країну-агресора.
Незалежно від майбутнього розвитку подій, зокрема щодо примирення, війна між двома країнами стала тією подією, яка назавжди змінила російсько-українські відносини.
Концепція «русского мира», що ґрунтується на деформованій та ідеологічно заангажованій історії ХІХ століття, відкинута українським суспільством, що дедалі глибше пізнає свою правдиву історію. Отже, допоки РФ не відкине цю токсичну доктрину, вона продовжуватиме труїти відносини з Україною та збільшувати розбіжність між країнами.
Ідеологія «русского мира», що живиться міфами російської імперії та колишнього Союзу, аж ніяк не відповідає запитам XXI століття та стоїть на заваді миру.
