Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Ісак Мазепа народився на Чернігівщині. Хлопчина змалку тягнувся до знань. Товариші по навчанню не давали спокою ставленням до його історичного прізвища. Дослідники його біографії вважають: саме це вплинуло на становлення характеру Ісака, на його вдачу, політичну стриманість. Була ще одна риса — його білорусько-український діалект, який зберігався у мові все його життя. Не зміг він, а може і не хотів, опанувати російську літературну вимову того часу.
Особливо яскраво розкрився талант організатора на посаді міністра внутрішніх справ Директорії
Згадують, що був Ісак Мазепа вище середнього зросту, в окулярах, з чорними бровами і козацькими вусами, з сірими очима, які часто заплющував під час розмови.
Довідково. Вступив до Санкт-Петербурзького університету. Одночасно з активною громадською діяльністю велику увагу приділяв загальноосвітньому рівню. Він відвідував лекції не тільки з майбутньої професії, а й з історії, філософії, права, економічних наук. У 1910 році закінчив навчання в університеті й разом із групою молодих агрономів відряджений до Австрії, Німеччини, Данії та Швеції для вивчення передового досвіду у сільському господарстві. Повернувшись з-за кордону в 1912-1914 роках працював у Нижньогородському губерніальному земстві Росії. Тільки після початку Першої світової війни вирішив, що можна, не ризикуючи потрапити до рук жандармів за революційну діяльність, повернутися в Україну.
Особливо яскраво розкрив свій талант Мазепа як організатор на посаді міністра внутрішніх справ Директорії. Він уважно вивчав політичну ситуацію в Україні, окупованій поляками та російськими арміями — червоною й білою. За його дорученням гінці з Кам’янця, де перебувала на той час Директорія, відвідували Кубань, Кавказ та Великоросію. Для такої роботи добиралися надійні, досвідчені люди, які виконували складні й небезпечні завдання. Їхня суть полягала в тому, щоб підготувати українські сили до підтримки Директорії, підібрати надійний державний апарат.
На пропозицію Мазепи у травні 1919-го уряд ухвалив закон про Державну інспекцію у війську
На пропозицію Мазепи у травні 1919-г уряд ухвалив закон про Державну інспекцію у війську. Незабаром його призначили прем’єр-міністром. Одночасно він залишався і міністром внутрішніх справ.
«Нам потрібна добре вишколена і добре озброєна армія…»
На відміну від інших соціал-демократів Ісак Прохорович був переконаний у необхідності створення справжньої української армії, яка б стояла на захисті УНР і відвойовувала інтереси українського народу. «Нам потрібна справжня, добре вишколена і озброєна армія. Це ми особливо відчуємо, — писав він, — коли доведеться напружено боротися з ворогами як справа, так і зліва».
Ісак Прохорович був переконаний у необхідності створення справжньої української армії, яка б стояла на захисті УНР і відвойовувала інтереси українського народу. «Нам потрібна справжня, добре вишколена і озброєна армія. Це ми особливо відчуємо, — писав він, — коли доведеться напружено боротися з ворогами як справа, так і зліва».
4 грудня 1919 року уряд Мазепи визнав неможливим далі утримувати регулярний фронт і ухвалив рішення перейти до партизанських форм боротьби в тилу ворога. А вже 6 грудня частини армії УНР під проводом Михайла Омеляновича-Павленка і Юрка Тютюнника вирушили у так званий Зимовий похід. Прем’єр Мазепа й частина членів уряду теж лишилися по той бік фронту. Петлюра наказом від 12 грудня призначив заступника Мазепи, голову дипломатичної місії УНР у Варшаві Андрія Лівицького, тимчасовим виконувачем обов’язків голови уряду «на час до налагодження постійного і нормального зв’язку з урядом». Це не сприяло консолідації сил УНР, бо політичні уподобання тепер уже фактично двох прем’єрів істотно різнилися.
Поглибила розкол в українському національному таборі передана Лівицьким 2 грудня урядові Польщі Декларація, розроблена дипломатичною місією УНР у Варшаві під час напружених переговорів з представниками польської делегації. Цей документ завдав Україні значних політичних, економічних та територіальних втрат. Навіть скупі відомості про його зміст, який старанно приховували, викликали різко негативну реакцію суспільства. Насамперед це стосувалося пункту про визначення кордону з Польщею по ріці Збруч.
Декларація, розроблена дипломатичною місією УНР у Варшаві, завдала Україні значних політичних, економічних і територіальних втрат. Навіть скупі відомості про його зміст, який старанно приховували, викликали різко негативну реакцію суспільства. Насамперед це стосувалося пункту про визначення кордону з Польщею по ріці Збруч.
Намагаючись заволодіти ситуацією, Мазепа 15 лютого 1920 року на останньому засіданні членів уряду у Кам’янці-Подільському видав розпорядження, що «до повернення п. Головного отамана або п. Військового міністра з-за кордону» республіканське військо має виконувати безпосередньо його накази або накази осіб, ним уповноважених«.
Є різні свідчення щодо ставлення самого Мазепи до Декларації 2 грудня 1919 року та до українсько-польських переговорів, які передували підписанню договору та військової конвенції між УНР та Річчю Посполитою у квітні 1920-го. У праці «Україна в огні й бурі революції» I. Мазепа різко засуджував ступінь поступок, на які погодився А. Лівицький. На знак протесту у доповіді на засіданні уряду 20 травня він ще в ранзі прем’єра заявив про відставку свою й усього кабінету. Але його змусили продовжити виконання обов’язків до узгодження питання з Петлюрою. Обов’язки прем’єра Ісак Прохорович виконував до 28 травня 1920 року, після чого Симон Петлюра висловив йому щиру подяку «за велику історичну працю» і… звільнив.
Після відставки Мазепа відбув за Збруч і з листопада 1920-го оселився у Львові. У 1921 році побував у Берліні, Відні, Празі, де зустрічався з В. Винниченком, М. Грушевським та М. Шаповалом. Улітку 1921 року його дружині, яка до цього проживала в Катеринославі, разом з двома дочками вдалося перейти Збруч і поселитися у Львові. У березні 1923-го він переїхав у Прагу. Незабаром туди прибула і його сім’я. У Чехословаччині він займався наукою. Результатом став захист докторської дисертації в Українському вільному університеті у Празі зі спеціальності «право і суспільні науки». Утворивши Українську Національну Раду на чужині, Ісак Прохорович з 1948 року став першим головою її виконавчого органу.
Помер 8 березня 1952-го в Аугсбургу (Німеччина).
