Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Російська армія постійно в бойовому навчанні!..
Їй ніколи не спиться й не лежиться! Вона — у стрімкому тактичному, стратегічному і технологічному розвиткові та вдосконаленні.
От і тепер, буквально днями, на полігоні Кольцево, що під Новосибірськом, відбулися польові навчання, де найпотужніша у світі 203-міліметрова гармата — самохідна артилерійська установка «Піон», показала все, на що тільки здатна.
А здатна вона як вогнева точка, — на багато ой-йой-йой чого!.. Приміром, роздовбенити ворога на відстані 47 кілометрів, знищивши в дим і прах його тили, а ще — особливо важливі об’єкти і засоби ядерного нападу…
Відчули, яку вбивчу потугу нині мають за поребриком?! Отож-бо воно і отож!!!
Тремти, коротше, супостате, бо на САУ «Піон» возсідають славні воїни-непереможці… І їм, маючи таку грандіозну техніку в руках, нема чого, мов наполоханим зайцям, озиратись по сторонах…
Як, до речі, і в цьому ось випадку… Не знаю, по якому умовному противникові відстрілялись тоді на полігоні хвацькі «самохідні артилеристи», тільки-но на зворотній дорозі, транспортуючи армійським тягачем оту свою САУ у пункт постійної її дислокації, стався непередбачений конфуз…
При виїзді з Академмістечка, на проспекті Будівельників, «Піон» через свої нестандартні габарити та нехтування водієм і старшим машини всіх дорожніх попереджувальних знаків, застрягла під залізничним шляхопроводом, наче свиня у провулку…
Овва!.. Можна тільки уявити, який гвалт зчинився на заблокованій ділянці дороги… Ученим-мовникам, що мешкають у новосибірському Академмістечку, навіть і не снилось колись почути ті лексичні звороти й семантичні побудови, які сипались на той момент на адресу військовиків. Та, щоправда, і самі військовики не надто дотримувались у відповідь високих стандартів літературної російської мови…
А втім, із часом, як і має бути серед цивілізованих людей, словесна перепалка-перестрілка із вуличним віче, що утворилося із водіїв, перехожих і просто солопіїв, тишком-нишком переросла у всенародний конструктив…
Дехто із юрби радив розібрати до останнього «костиля» залізничний міст, аби визволити «Піон» із залізобетонного полону…
Дехто пропонував роздовбати під тягачем асфальт і у такий спосіб збільшити зазор між мостом і верхньою точкою гармати…
Дехто наполягав виштовхувати задки тягач разом із САУ…
А дехто був не згоден до клінічної істерії: «Русские не отступают!!! Только — вперьод!!! За Родину, за Путина, за порядок и дисциплину в российском доме!!!»
На щастя, проблему із застряглим тягачем допомогла вирішити одна домогосподарка. Продираючись із валізами крізь натовп, літня жінка краєм вуха почула бурхливу дискусію. І тут же мимоволі висловилась: «Ой, солдатики ви мої бідові!.. Недалеко ж відкотилися ви від мого придурошного зятька… Скільки пам’ятаю, він вічно преться своїм екскаватором під цей міст… Йому, виявляється, легше приспустити колеса, аніж за кілька хвилин об’їхати це гибне місце…»
На цій рятівній технічній підказці, вважайте, і скінчились для росармійців дорожні митарства.
Зате ж тепер, завдяки тому інциденту, у містян-новосибірців з’явилась нова гра-забавка… Вони ретельно стежать, куди і якою дорогою пересуваються містом військові. І роблять своєрідні ставки, чи здолає військова техніка той чи інший шляхопровід, чи ні?!.
Тим паче міський фольклор збагатився останнім часом на отаку ось веселу примовку: «У Новосибірську під мостом застряг САУ з матючком»…
Влучніше, певне, і не скажеш…
Спеціально для АІ — Марко Джавелін, побратим бравого вояка Йозефа Швейка
