Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Сьогодні, у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира — хрестителя Київської Русі, відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року, відзначається державне свято — День хрещення Київської Русі-України.
Коли насправді хрестили Русь?
Українці — носії древньої апостольської віри, яку, за легендою, на Київських горах першим проповідував святий Андрій Первозваний. Він же заснував у цій місцевості першу християнську громаду.
«Чи бачите ви гори он ті? На горах цих засяє ласка Божа і тут постане місто велике, і Бог побудує багато церков»
Андрій Первозваний на Київських горах
Близько 100 року після Різдва Христового в копальні в Криму був засланий четвертий Папа Римський Климент. Він проповідував там християнство і знайшов вічний спокій.
У IV столітті християнство, утвердившись у Криму, поступово поширюється Північним Причорномор’ям — серед скіфів, сарматів та інших племінних союзів. Тут побували проповідники з Єрусалиму, Візантії, Риму, Охриду, які, очевидно, мали значний вплив на громади перших християн на землях сучасної України.
«І скіфи, і савромати… оселилися біля самих околиць Всесвіту, перекладають Святе Письмо кожен на свою мову, і розмірковують про ці словеса»
Іоанн Золотоустий
А далі Русь приймає спадок від Візантії — ієрархію та священну віру. У літописах та хроніках Візантійської імперії збереглися відомості про хрещення київського князя Аскольда у 860 році. Хрещення князя, безсумнівно, означало надання християнству статусу державної релігії на Русі.
27 червня 2013 року з нагоди 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату канонізував і приєднав до лику святих князя Аскольда-Миколая. Його одночасно канонізували у двох ликах святості: як благовірного князя і як мученика. Окрім того, князя Аскольда проголосили Першомучеником.
Володимирове хрещення
Але незабаром владу в Києві захопила язичницька династія Рюриковичів, і християнство втратило статус державної релігії. Після Аскольда християнкою була тільки київська княгиня Ольга (945–964), але вона не змогла на початку 960-х років знову надати державного статусу християнству і була усунута від влади. Лише її внук — Володимир Святославич — повторно і остаточно охрестив Русь.
Традиційно вважається, що Володимир прийняв християнство в Корсуні (тепер — Севастополь) 988 року. Це базується на згадці, вміщеній у літописі під 988 роком, котра увібрала в себе події кількох попередніх років.
Хрещення відбулося в непрості для Візантійської імперії часи, коли вирувало повстання на сході держави. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії Василій ІІ, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Київський князь зобов’язувався допомогти імператору придушити повстання, прийняти християнство і охрестити Русь, а за це той мав віддати за Володимира свою сестру Анну. Отже, так Володимир отримував права на візантійський трон і «вільну економічну зону». Тому саме з Анною Багрянородною, дружиною князя Володимира, літописна традиція пов’язує поширення освіти, культури й храмового будівництва на Русі.
Вшанування рівноапостольного князя Володимира
Стараючись утвердити православно-руський характер Києва за польського панування, митрополит Київський (1633–1647) Петро Могила організував розкопки та відновлення місць, пов’язаних із періодом Київської Русі. Були знайдені мощі Володимира, а його голову перенесено до Києво-Печерського монастиря, де вона залишалася до 1888 року, поміщена для поклоніння у срібному релікварії. Упродовж XVIII століття Володимира продовжували поминати у проповідях і літургіях, а в 1780-х на його честь посвятили першу церкву і дерев’яну каплицю, зведену на Хрещатиковому джерелі, де, за народними переказами, хрестили киян.
У 1802 році з метою демонстрації виразно місцевого київського характеру культу Святого Володимира, міщани звели на цьому місці пам’ятник — він вшановував Хрещення Русі і водночас був монументом на честь повернення імператором Олександром І Києву магдебурзького права. Тож від 1804-го до 1834 року головною подією року була хресна хода на Трійцю від Софійського собору до цього пам’ятника. Традиція занепала, коли наступний імператор Микола І скасував магдебурзьке право у 1835 році.
900-ліття Хрещення і наступні ювілеї
Водночас Володимирове хрещення лягло в основу російської імперської державно-правової доктрини, легітимізуючи російські «права» на київську спадщину. За часів Миколи І «імперський культ» досяг апогею. І Володимир Великий посідав у ньому важливе місце. На честь Хрестителя Русі були названі новозасновані Київський університет та кадетський корпус. У 1853 році в Києві спорудили величезний пам’ятник Володимиру і розпочали будівництво собору на його честь.
У 1861 році було відновлено традицію хресної ходи до пам’ятника Хрещенню. Її почали проводити саме в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира.
У 1888 році по всій імперії урочисто відзначили 900-ліття Хрещення Русі, а найбільш пишні урочистості відбувалися в «Матері міст руських». Зокрема, саме з цієї нагоди в Києві відкрили пам’ятник Богданові Хмельницькому. У такий дивовижний спосіб поєдналися російська імперська доктрина і прагнення місцевих еліт до надання особливого значення Києву.
«На сам день святого Володимира поліція доповідала про 100 тисяч люду, включно з 20 тисячами прочан з усієї імперії, слов’янського світу і навіть з таких далеких країн, як Великобританія, Абіссинія і Японія, — люди набивалися уздовж вулиць, аби подивитися на хресний хід, що йшов до берегів Дніпра, де, за переказами, Володимир охрестив свій народ у 988 році»
Відзначення наступного ювілею, 1000-ліття Хрещення, теж набуло небачених масштабів, зокрема, і в УРСР. 1987 року Україну вперше з 1654-го відвідав Константинопольський патріарх Димитрій І, 1988-го частину Києво-Печерського заповідника було передано для богослужінь церкві, почалася відбудова багатьох храмів. Чимало дослідників церкви пристають до думки, що саме цей ювілей став поштовхом до масового відродження духовності та був одним із ключових чинників, що прискорили розпад Радянського Союзу.
Масові святкування Хрещення Русі з велелюдною ходою в незалежній Україні розпочалися 2007 року, за рік до запровадження офіційного свята і відзначення 1020-річчя події.
А що сьогодні?
Православна Церква України, зважаючи на небезпеку поширення коронавірусної хвороби, другий рік поспіль не проводить масових заходів, зокрема і хресної ходи. Натомість по всій країні відбуваються святкові богослужіння.
А для Російської православної церкви, на яку керівництво Російської Федерації сьогодні покладає особливі надії щодо дестабілізації ситуації всередині нашої держави, дуже важливо демонструвати свій вплив на землях історичної Русі. Головне — втримати Київ. Саме тому ми всі є свідками того, як в умовах складної епідеміологічної ситуації, реально ризикуючи здоров’ям своїх вірян, московська церква таки провела ходу з нагоди Дня хрещення в Києві. І переважна більшість її учасників не кияни.
Попри показушність, російська церква останнім часом стрімко втрачає свої позиції в Україні. Про це свідчать, зокрема, результати дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) 25–28 червня. Серед тих, хто вважає себе православним, більшість — 58% — вважають себе належними до ПЦУ. Цей показник за останній рік зріс на 10%. Водночас тих, хто негативно ставиться до ПЦУ, лише 9%. Це і є реальне число адептів «русского міра» в Україні, які намагаються маніпулювати свідомістю віруючих українців.
Росіян можна зрозуміти. Адже без Володимирового хрещення, без Андрія Первозваного вони втрачають візантійську спадковість і апостольське походження. Вони втрачають усю свою історію та значущість у православному світі. Без Києва — «другого Єрусалиму» — не може бути мови про Москву — «Третій Рим».
Тому сьогодні маємо шалені, позбавлені будь-якої християнської етики, намагання протидіяти візиту Вселенського патріарха Варфоломія І на святкування 30-річчя Незалежності України, агресивну політику щодо ПЦУ, маємо путінські ідеї «русского міра», «єдіного народа» тощо, які транслюються через структуру РПЦ по всій Україні. Частково саме через діяльність московської церкви відбувається агресія на Донбасі, стала можливою окупація Криму.
Але в той же час зовнішня агресія допомогла консолідуватися українському суспільству, допомогла подолати церковний розкол і отримати автокефалію. Усе це — наслідок Революції Гідності та війни на Сході України. Стало чітко видно, хто стоїть на національній позиції. Так, втрати непоправні, але є численні здобутки. Створення помісної церкви є чи не найвагомішим з них. Її утвердження і визнання — лише справа часу. Адже Бог не в силі, а в правді.
