Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
1990 рік. Липень. Понеділок. 10 год. 07 хв. Верховна Рада Української РСР 355 голосами «за» ухвалює Декларацію про державний суверенітет України. Цьому передували «запеклі бої» у сесійній залі за кожне слово. Ключові «суверенітет», «державний», «Україна» розглядалися у 5-10 варіантах. Навіть щодо назви держави не було одностайної думки…
Одразу після ухвалення історичного рішення переповнений емоціями Левко Лук’яненко вийшов на площу перед Верховною Радою і безапеляційно заявив: «Ця Декларація — це програма виходу України з-під влади Москви. Від нас з вами залежить, чи стане вона практичною програмою будівництва незалежної України, або промосковським комуністам-ортодоксам вдасться перетворити її у черговий порожній папірець».
Наприкінці 1980-х національно-визвольний рух українців швидко набирав обертів. В українському парламенті склалися сприятливі умови, аби питання відновлення української державності постало однозначно й рішуче.
Декларація про державний суверенітет України ухвалена 16 липня 1990 року конституційною більшістю народних депутатів: 355 голосів «за», 4 «проти» та 1 «утримався».
Серед усіх колишніх республік СРСР саме в УРСР було найбільше дисидентів і політичних в’язнів. Звісно, з початком так званої перебудови і ослабленням «керівної і спрямовуючої ролі» компартії українці, як висловився один з вищих партфункціонерів колишнього СРСР Єгор Лигачов, «найбільше каламутили воду». І розмови про необхідність прийняття Декларації, яка б чітко проголошувала курс України на вихід з радянської імперії, почалися ще задовго до липня 1990-го. Особливо серед колишніх бранців радянських концтаборів, що вийшли на волю, та творчої інтелігенції. З часом вони перекинулися і до парламенту. І це при тому, що абсолютна більшість депутатів була членами КПРС!…
Розмови про необхідність прийняття Декларації, яка б чітко проголошувала курс України на вихід з радянської імперії, почалися ще задовго до липня 1990-го.
Навесні 1990 року проголосила незалежність Литва. Близькими до цього були Латвія й Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРФСР. Ухвалення російським парламентом цього акта призвело до того, що протистояння між керівниками СРСР і РРФСР Михайлом Горбачовим і Борисом Єльциним — на той час головою Верховної Ради РФ — досягла апогею. Горбачов зосереджувався не на подіях в Україні, а на нейтралізації свого головного опонента. Словом, сама ситуація, що складалася, сприяла ухваленню Декларації.
Зрештою, 28 червня у ВР розпочалося обговорення її проєктів, яке тривало до 11 липня. А було цих проєктів не багато й не мало — 12! Після довгих дискусій депутати взяли за основу Декларації проєкти, підготовлені Сергієм Головатим і Президією Верховної Ради України. Тож 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР, «виконуючи волю українського народу до побудови вільної незалежної держави», схвалила Декларацію про державний суверенітет України.
Ще напередодні «уродин» Декларації керівництво Верховної Ради на чолі з Леонідом Кравчуком запевнило Москву, що нічого страшного в українському парламенті не відбувається, комуністична більшість контролює ситуацію і в парламенті, і в республіці.
Ще напередодні «уродин» Декларації керівництво Верховної Ради на чолі з Леонідом Кравчуком запевнило Москву, що нічого страшного в українському парламенті не відбувається, комуністична більшість контролює ситуацію і в парламенті, і в республіці.
Зміст Декларації
У преамбулі та десяти розділах Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Уперше в новітній історії поруч із «Українською РСР» вжито слово «Україна» як офіційна назва держави.
Вперше у новітній історії поруч із «Українською РСР» вжито слово «Україна» як офіційна назва держави.
Одне з головних — положення про громадянство: всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять; громадяни всіх національностей становлять народ України. Територія УРСР — в існуючих кордонах недоторкана. Від імені народу України може виступати тільки Верховна Рада.
Задекларовано намір України в майбутньому стати нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї. УРСР у повному обсязі відновлює свій міжнародний статус, а отже, є повноправним учасником міжнародних відносин, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
Державні органи влади мали забезпечувати національно-культурне відродження Українського народу, запровадження та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Україна зарезервувала за собою право на повернення у власність її народу національно-культурних та історичних цінностей, які тимчасово перебувають за її межами. Крім того, всім національним групам, які проживали на території України, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток.
Леонід Кравчук, перший Президент України:
«По-перше, це був єдино можливий на той час і перший в історії України державно-правовий документ або державно-політичний, який проголосив суверенітет. До цього часу проголошували і суверенітет, і незалежність різні організації: Народний рух, Гельсінська спілка і багато-багато інших. Але на державному рівні (що дуже важливо!) вперше радянська соціалістична держава проголошує суверенітет. Це унікальне явище.
По-друге, декларація як документ розбудила лідерів і частину українського суспільства та вселила народу віру, що таки суверенітет і незалежність можливі в наш час».
Іван Заєць, екснародний депутат України, один з ініціаторів ухвалення Декларації:
«Ухвалення декларації 16 липня 1990 року стало переломним моментом. Ідея незалежності Української держави оселилася у владних коридорах, а досі жила на майданах. Незалежність стала питанням часу. 3 серпня Верховна Рада ухвалила закон про економічну самостійність України, 30 липня — постанову про військову службу, яка започаткувала повернення наших хлопців із конфліктних гарячих точок. 24 жовтня 1990 року Верховна Рада внесла зміни до Конституції про перевагу республіканських законів над союзними. Фактично луснула правова союзна система…»
Майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Так, єдиним джерелом влади Декларація проголосила народ України. Проте основний закон Української РСР стверджував, що територію країни заселяли громадяни СРСР. За свідченням учасників тих подій, значна частина комуністів у липні 1990 року розглядала Декларацію як «просто невеличку поступку, щоб заспокоїти тих, хто виступав за повну державну незалежність України».
До 24 серпня 1991 року, коли була проголошена незалежність України, залишалося трохи більше ніж рік…
