Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
15 липня відзначається День українських миротворців. Участь підрозділів ЗСУ в операціях з підтримання миру й безпеки в інших державах розпочалася 1992 року — з місії на території колишньої Югославії. Однією з цікавих складових цієї сторінки нашої військової історії є символіка миротворчих підрозділів.
Про історію символіки й знаків розрізнення українських та іноземних миротворців, виставку колекції таких знаків і емблем та тематичний двотомний альманах читачам АрміяInform розповів офіцер ЗСУ Іван Бондарчук.
Іван Леонідович зацікавився символікою миротворчих підрозділів ще в курсантські роки. У 1996-му старшокурсник училища зв’язку (нині Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут) на стажуванні познайомився зі старшиною Станіславом Шабаєм, учасником миротворчої місії в Югославії, який на згадку подарував майбутньому лейтенантові свій нарукавний знак «блакитних шоломів» ООН. Цей подарунок започаткував не лише унікальну колекцію миротворчої символіки, а й породив бажання молодого офіцера-зв’язківця самому поїхати у закордонну місію.
Друге бажання здійснилося у 2004 році, коли Іван Бондарчук очолив відділення командно-штабних машин вузла зв’язку штабу управління 6-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Це було його перше відрядження в Ірак. А щодо колекції символіки, то її за роки служби поповнили сотні предметів. Але й дотепер серед «експонатів» є найперші: особисті речі, нарукавні знаки, форма, нагороди знайомих та друзів, самого Івана Бондарчука.
— Джерела надходження нагород і знаків у колекцію різні, — розповідає Іван Бондарчук. — Деякі — це подарунки, як-от югославська медаль прапорщика Олександра Шапка, інші — купляю, вимінюю. Хлопці знають, що я цим займаюся, і кожна ротація наших підрозділів приносить нові нарукавні знаки, нашивки, предмети форми тощо у колекцію. Тепер маю нарукавні знаки миротворчих підрозділів Франції, Італії, Великої Британії, африканських країн…
У колекції є військова форма, що тоді ще лейтенанту Бондарчуку подарував його наставник Євген Березуцький, який служив у 60-му батальйоні у місії в колишній Югославії. Інший дарунок — медаль місії ОБСЄ — нагорода Миколи Красного за участь у грузинській місії у 2003 році. Також тут можна побачити і власні нагороди полковника Бондарчука: медаль від польського командування Міжнародних стабілізаційних сил в Іраку, нагрудний знак «Воїн-миротворець», досить рідкісна українська медаль «За миротворчу діяльність» й інші.
За 29 років існування миротворчих місій у ЗСУ офіційно затверджені тільки «прапорці» на рукавах (з 2003-го) і два нарукавні знаки — 6-ї окремої механізованої бригади і 81-ї тактичної групи — обидва підрозділи виконували місії в Республіці Ірак (2004 та 2005 роки).
Коли Іван Бондарчук розбирався в деталях сигнуманістики (так називають колекціонування нашивних знаків), його колекція була майже невпорядкованим зібранням різноманітних предметів — в пакетах і коробках. Тепер домашня колекція має максимальну наочність, компактність й перебуває під захисними покриттями.
— Коли погодили рішення про першу виставку в музеї «Київської фортеці» у 2013 році, я оформив колекцію буквально за два тижні, — розповідає Іван Бондарчук. — Зрештою, вона вийшла саме такою, як потрібно для експозиції: впорядкована, пронумерована, на єдиному тлі, зі зрозумілими підписами українською та англійською мовами.
На виставці в «Київській фортеці» демонстрували нарукавні нашивки, емблеми й інші знаки й нагороди ООН, НАТО, ОБСЄ, України та інших держав. На манекенах був представлений однострій миротворців, головні убори, шоломи, розвантажувальні системи, фляги для води й багато іншого.
Окрім виставки, колекція Івана Бондарчука представлена у виданому на початку 2021 року альманаху.
-
- Аркуші зі 160-сторінкового видання, надрукованого двома мовами — українською та англійською
-
- Аркуші зі 160-сторінкового видання, надрукованого двома мовами — українською та англійською
-
- Аркуші зі 160-сторінкового видання, надрукованого двома мовами — українською та англійською
Наразі в колекції Івана Бондарчука, за його підрахунками, понад 200 нарукавних знаків і нашивок — це близько 96 % усіх існуючих, виготовлених з 1992 року.
— Те, що відсутнє в колекції, може бути просто унікальним, — розповідає Іван Бондарчук. — Часто нашивки виготовляли партіями не більше ніж 100–120 штук — під якусь окрему ротацію. Але в мене є документи, що підтверджують існування багатьох видів символіки, є і світлини з прикладами носіння.
Ескіз нарукавної емблеми 17-го вертолітного загону, створений прапорщиком Олександром Дедеєм, став основою для наступних вертолітних підрозділів миротворчих сил ЗСУ: 14-го (Косово), 56-го (Ліберія), 20-го (Сьєрра-Леоне), 18-го (ДР Конго).
Світлини й документи, за словами пана Бондарчука, дуже важливі для каталогу, бо завдяки сучасним технологіям колекційний ринок наповнений підробками на основі ескізів нашивок і знаків, насправді не виготовлених.
Серед раритетів колекції: повний комплект розпізнавальних знаків останньої ротації 56-го окремого вертолітного загону (місія в Ліберії, 2004-2018 рр.)
— Мій альманах, випущений Клубом військової символіки «Колекціон», — єдиний нині повний каталог символіки миротворців, а ті зразки, що з’явилися вже після виходу першого тому, включать до другого, — розповідає Іван Бондарчук. — На жаль, з часом з пам’яті учасників миротворчих місій та операцій стираються подробиці подій, тож альманах з колекцією, гадаю, становить цінність для всіх, хто цікавиться воєнною й військовою історією.
До другого тому видання увійдуть також нагороди українських миротворців від ОБСЄ, НАТО, ООН, від Польщі, Бельгії, Литви та інших держав, а також коїни (пам’ятні монети) підрозділів.
— Виховання молоді повинно мати якесь підґрунтя, — ділиться думками Іван Бондарчук. — У нас є загальний вектор — герої УПА, визвольних змагань початку XX століття і так далі. Але потрібні живі люди, які можуть розповісти і про війну «зсередини», внутрішні переживання, спілкування з місцевим населення, про той-таки побут. Ветерани Другої світової вже надто старі, та й залишилось їх зовсім мало, ветерани «інтернаціональних» війн 1945-1991 років — трохи не той приклад, який хотілося б показати молоді незалежної України. А нині є Герої російсько-української війни, не варто забувати і про учасників миротворчих операцій. Наприклад, тільки вони можуть розповісти про взаємодію підрозділів країн-партнерів, військовослужбовці яких навчалися в різних військових школах за різними підручниками, а тепер об’єдналися для виконання спільних завдань.
