Батальйон воює технологіями — працює із сучасними БПЛА та вдосконалює їх, щоб нищити ворога з мінімальними ризиками. У черговому матеріалі циклу «Бригада…
Коли в телефоні сільського вчителя фізкультури Олександра, який вже рік служив на передовій, висвітився номер норовливого учня із кумедним прізвищем Копійка, чоловік неабияк здивувався.
— Сашко, ти? Оце несподіванка!
— Вчителю, дзвоню не заради балачок! Потрібна порада. Розкажіть, де служите, як воно… Брат щойно з фронту повернувся, тепер моя черга. Недаремно ж нас ганяли на фізкультурі! Сили є!
— Скажу одне — у нашій Лицарській бригаді люди потрібні…
— Зрозумів! Скоро буду!
Слова Сашко дотримав, швиденько зібрав необхідні документи, пройшов медичну комісію — і відтоді вчитель із учнем служать разом на одній позиції.
— У школі було різне: «не хочу бігати, щось у боці закололо, печінку прихопило, дайте на лавці посидіти…» Але поміж оцими підлітковими хитрощами я завжди бачив у Сашкові справжнього чоловіка — фізично міцного, зі сталевою силою волі! Я не помилися. Уже в перші дні перебування учня на передовій зрозумів, що соромно за нього не буде.
Сільський вчитель із Херсонщини на псевдо «Фізрук» в окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу служить уже два роки. Каже, саме такі, як Сашко, і стали головною причиною різкої зміни фаху в досить поважному віці.
— Пропрацювавши у школі 24 роки, виховавши не одного воїна серед учнів, зрозумів, що порох у порохівниці ще є, — ділиться Олександр. — Із нашого села та сусідніх населених пунктів пішли служити дуже багато чоловіків, більшість — молодь, тож продовжувати спокійно вчителювати вже не зміг. До того ж я маю бути прикладом для місцевих хлопчаків!
«Фізрук» на передовій вже другу ротацію. Каже, що попри оголошений режим припинення вогню, обстрілів та ворожих провокацій вистачає…
— Порівнюючи дві ротації, можу впевнено сказати, що зараз ворог поводить себе значно агресивніше, — коментує «Фізрук». — Були і спроби прориву диверсійно-розвідувальних груп, і обстріли із заборонених калібрів… Тож на пенсію поки не збираюсь. Стоятиму і захищатиму землю до останнього!
Учень «Фізрука» Сашко Копійка через своє прізвище одразу отримав від побратимів позивний «Жигуль». Він хоч і служить відносно недовго, та перше бойове хрещення було серйозним.
— Почув свист, а тоді крик «Фізрука»: «В укриття!». Одразу «пірнув» до ями, встиг заскочити. Того дня по нас працювали міномети 120-го калібру та СПГ, — пригадує Сашко. — Добре, що ротації передувала ретельна підготовка на полігонах, за кілька місяців ми до автоматизму відпрацювали і наступ, і оборону…
«Жигуль» після школи про службу у війську і не задумувався. Поїхав працювати до Росії, пробув там майже два роки, зустрів дружину, підзаробив… Аж тут — війна.
— Рідний брат одразу пішов служити, але наказав: «Малий, нікуди не йди! Я там за двох відвоюю» Я ж всидіти на місті не міг! Не довго сперечаючись, із братом домовились, що піду служити, коли він повернеться. Отже, хтось із родини завжди буде на передовій, а хтось вдома дбатиме про рідних. Так і сталось. У мене ще й зять військовий, тож за всіх чоловіків сім’ї — не соромно!
Сашко ділиться, що з учителем служити — незвично. Тут ніхто двійок не поставить, але й думки відпроситися чи «профілонити» немає.
— «Фізрук» завжди був для мене не просто вчителем, а прикладом справжнього чоловіка! — каже воїн. — Служити з ним пліч-о-пліч — для мене за честь!
