Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Для того щоб стати гірським штурмовиком, недостатньо просто підписати контракт з окремою Закарпатською бригадою. Щоб заслужити повагу побратимів та отримати «штурмовий» берет, потрібно прослужити в лавах з’єднання не менше ніж пів року та пройти випробування смугою перешкод.
Днями наша кореспондентка відвідала іспит на отримання символу належності до гірсько-штурмового братерства.
Війна війною, а випробування ніхто не скасовував
Свою чергову річницю окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада зустрічає в районі проведення операції Об’єднаних сил на Донеччині. За традицією саме в цей день військовослужбовці-новобранці демонструють свою силу, спритність і витривалість, аби стати повноправними членами бригади.
Табір, де військові відточували свої навички в подоланні гірської місцевості, розташований у мальовничому кар’єрі, де раніше видобували граніт. З часом на місці закинутої шахти з’явився ставок, а навколо утворилися скелі. Саме цей рельєф ідеально підходить для влаштування смуги перешкод для гірських штурмовиків, яка складається з імітації зруйнованого моста й кількох підйомів і спусків зі скель.
Створив смугу гірського піхотинця шкільний учитель
Начальник полігону старший лейтенант Вадим Васильченко багато років працював учителем. Серед інших предметів викладав і спортивний туризм, що з часом стало у пригоді. Не з чуток знає офіцер, що таке війна. У 2014 році, з початком російської агресії на сході України, він покинув стіни школи, щоб захищати Україну від наступу «русского міра».
Зазнавши на фронті кількох серйозних поранень, але не втративши бажання служити Батьківщині, офіцер вирішив присвятити себе підготовці новобранців, пригадавши свої знання з цивільного минулого. Саме так з’явилася смуга гірського піхотинця.
— Основні елементи смуги були взяті з посібників зі спортивного туризму, пристосовані до бойових умов і місцями доповнені, — розповідає Васильченко.
Підготовка новобранців до випробування тривала три тижні. Протягом цього часу військові гартувалися як фізично, так і психологічно, незалежно від часу доби та погоди — чи то нестерпна спека, чи то проливний дощ.
Подолати смугу перешкод і взяти у полон російського генерала — так стають гірськими піхотинцями
День складання іспиту видався дуже спекотним. Випробування розпочалися о 10 годині. Претенденти на берет «кольору ґрунту» повинні були подолати смугу перешкод довжиною понад один кілометр у повному бойовому спорядженні та зі зброєю щонайменше за 25 хвилин.
На іспиті був присутній командир легендарної бригади полковник Олег Гончарук. Офіцер щиро підтримував підлеглих, зустрічаючи кожного на фініші й допомагаючи зняти амуніцію, адже сил у хлопців майже не залишалося…
— Щороку до дня частини на гірському полігоні в Мукачеві ми влаштовуємо для новобранців своєрідний іспит на отримання «штурмового» берета. Цього року так збіглося, що ми перебуваємо на Донеччині в районі проведення операції Об’єднаних сил, але випробування ніхто не скасовував, тому тут було обрано місцевість з відповідним рельєфом. Хлопці впоралися із завданням попри спеку, і я пишаюся тим, що маю таких витривалих підлеглих! — зауважив офіцер.
Під час другого етапу випробування, за задумом, гірські штурмовики повинні були взяти у полон ворожого військового високопосадовця, який рухався автівкою через гірську місцевість. У тренувальному таборі розігрався справжній бій — лунали автоматні черги й вибухи навчальних гранат. Військові з успіхом виконали поставлене завдання, ворога було нейтралізовано й доставлено на місце дислокації, яке було високо в горах.
Наприкінці заходу полковник Гончарук особисто кожному претендентові урочисто вручив «штурмовий» берет «кольору ґрунту» — символ гірського піхотинця — та привітав зі вступом у Братерство.
Максиму 18 років. У дитинстві він займався спортивним туризмом, тому вибір стати гірським штурмовиком був природним. Подолав військовий смугу перешкод менше ніж за 19 хвилин. Стомлений, брудний, спітнілий, але щасливий, військовий ділиться своїми емоціями:
— Готуючись до випробування, працювали ми дуже інтенсивно. Сказати, що було важко чи майже нестерпно важко, звісно ж, можна. Але я б сказав інакше: було цікаво випробувати свої можливості, а бажання перемогти було сильнішим за будь-які навантаження. Здатися, зломитися, зійти з дистанції, звісно ж, можна, але це не про гірську піхоту. Зараз я відчуваю гордість за своїх побратимів і вдячність нашим інструкторам, які зробили нас, мене та побратимів, трошки сильнішими!
Фото автора
