Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Мабуть, кожен, хто бачив знамениту народну картину «Козак Мамай», хоч раз замислювався – хто ж на ній зображений. Збірний уявний образ козака чи все-таки реальна історична особа? Звідки з’явилася поширена на Наддніпрянщині картина достеменно ніхто не знає. Воїн-бандурист міг виникнути як збірний образ жителя прикордонного князівства Мамаїв («мамаями» могли називати жителів цього князівства). Але більш імовірно, що культ предка – засновника козацтва Мамая, поширили на Наддніпрянщині саме його нащадки – князі Глинські.
Найбільшого поширення зображення козака Мамая набуло в середині «гайдамацького» XVIII століття, коли повстанців очолювали поспіль кілька ватажків із прізвищем Мамай. Але дослідники твердять, що витоки цього образу значно давніші й на картині зображали не простого козака, а легендарного засновника українського козацтва.
З часом козак Мамай став настільки символічною фігурою для українського народу, що коли спалахували повстання, обов’язково з’являвся Мамай. Свій «отаман Мамай» – Яків Щириця – з’явився на Черкащині під час визвольних змагань 1917 – 1921 роках, був «Мамай» – Олександр Панчук – у лавах ОУН. І сьогодні в лавах Збройних Сил є бійці, що користуються цим сакральним для кожного українця іменем…
Хто такий Мамай Кият
Після монгольської навали 1240 року українські землі увійшли до складу держави Джучидів (Золотої Орди). Татарські князі стали дідичними володарями наших земель, від них правили в землях місцеві отамани, а баскаки, наїжджаючи, збирали данину від тих отаманів.
Довідково. Землі Північного Причорномор’я, Приазов’я і Криму з 1220 років належали половецькому роду Киятів. Одним із найвідоміших воєначальників (темників) Золотої Орди з цього роду був кримський емір Мамай (1335–1380), столиця якого (Мамай-сарай) розташовувалася поблизу території сучасного Запоріжжя за 18 км від острова Хортиця і нині відома під назвою Кучугурське городище. У XIV столітті це місто було другим за розміром після Кафи (тепер – Феодосія) на території сучасної України.
Прадід Мамая, Тулук-Тимур, був першим відомим правителем Криму з роду Киятів. Алібек, батько Мамая, був правителем Солхата (нині – Старий Крим) у 1356 році. У цей час молодий Мамай став сановником при дворі хана Джанібека. У 1359 році наступний хан Бердібек призначив його на посаду беклярбека – найвищу в Золотій Орді після ханської. Того ж року Мамай уклав союз із великим князем литовським Ольгердом і спільно з ним розпочав у 1362 році війну з джучидським «Волзьким царством», яке опанували царевичі-джучиди з лівого (східного) крила Улусу Джучі.
Війська Мамая спільно з литвинами боролися проти ординців та їхніх союзників московитів і повністю визволили від них землі теперішньої України. 1362 року до складу Великого Князівства Литовського увійшли Київське, Новгород-Сіверське і Подільське удільні князівства, що було оформлено спеціальним ярликом Мамая. Також було засновано ворожу «Волзькому царству» і союзну Ольгерду «Мамаєву Орду», територією якої від 1365 року стали степи Причорномор’я, Приазов’я і Криму.
Чим насправді завершилася Куликовська битва
У 1380 році Мамай уклав договір із литовським князем Ягайлом. У цей час престол у Сараї зайняв Тохтамиш, який протягом року навів в Орді жорсткий порядок і повелів московському князю Дмітрію терміново відправити йому на допомогу військо, а сам вирушив йому назустріч. З іншого боку рухалися на з’єднання один з одним союзники Мамай і великий князь литовський Ягайло.
8 вересня 1380 року на Куликовому полі (нині – Тульська область Росії) Мамай зустрівся з московським князем. Сподіваючись самостійно розбити війська останнього, Мамай почав сутички з Дмітрієм. Дізнавшись про стрімке наближення Тохтамиша, щоб не опинитися в оточенні, повернув і пішов у степ. За два тижні військо Мамая зійшлося в герці з Тохтамишем на річці Калці (протікає на території сучасних Запорізької і Донецької областей), де Мамай був розбитий і втік до Кафи.
А тим часом князь литовський Ягайло, який був союзником Мамая, але не встиг з’єднатися з ним, розгромив військо Дмітрія, що поверталося з Куликового поля, захопив московські обози і винищив усіх військових, включно з пораненими. Тохтамиш й собі за два роки після цих подій захопив і спалив Москву, а також наклав на Московське царство данину, вдвічі більшу, ніж була раніше.
Таким чином, Куликовська битва насправді мала тяжкі наслідки для Московії, а «святом» і датою, від якої почалася історія «російської ідентичності», її зробив аж у ХІХ столітті імператор Микола І.
Смерть Мамая
Одна з версій про загибель Мамая Кията свідчить, що давні союзники – генуезці не впустили його в Кафу, а дорогою в Солхат беклярбека убили підрозділи Тохтамиша. За іншою версією, Мамай був убитий в Кафі, але, знову ж таки, посланцями Тохтамиша.
Поховали беклярбека Мамая з почестями. Так наказав хан. За однією версією – в селі Айвазовське (раніше Шейх-Мамай), тепер Іслямтерецького району АР Крим біля міста Феодосія. Могилу (курган) знайшов відомий художник І. К. Айвазовський, що займався археологією. За іншою версією – його могила – це пагорб Кемал-Ата, поруч із містом Старий Крим.
Від «Мамаєвої Орди» до Глинського князівства
«Мамаєва Орда» припинила своє існування у 1380 році, після смерті її очільника. Територія держави була повернута під владу Золотої Орди. А діти та родичі Мамая втекли до Великого Князівства Литовського.
Ось як про нащадків Мамая згадує литовський літопис: «І після Донського побоїща Мамаїв син Мансур-Кият Князь звів три міста: Глинськ (нині – Золотоноша), Полтаву та Глеченицю (Глиницю, нині – Глинське Зіньківського району Полтавської обл.); діти ж Мансур-Киятові – менший син Скидер Князь поймав стадо коней і верблюдів і покочував у Перекопи, а старший син його Олекса Князь залишився на тих містах». Землі нащадків Мамая по річці Ворсклі межували із Золотою Ордою.
Створене Мансур-Киятом князівство Мамаїв було формально незалежною державою протягом 12 років – від 1380 до 1392 року, поки Велике Князівство Литовське і Золота Орда на чолі з Тохтамишем ворогували, потім перетворилося на звичайне удільне князівство.
1390 року в Києві митрополит Кипріан охрестив Олексу Мамая. Він отримав у хрещенні ім’я Олександр і титул князя Глинського. Першим в історичних джерелах із прізвищем Глинський у 1398 році згадується син Олекси-Олександра Іван Олександрович, який був одружений з дочкою князя Данила Острозького Анастасією.
Приклад Мамаїв-Глинських наслідували й інші родичі ординських ханів і темників, сотників і десятників. Вони вступали на службу до Вітовта, який надавав їм землі й титули. Так ординські групи осідали у Великому Князівстві Литовському на правах земян та дрібної шляхти.
Витоки козацтва
У XV столітті в офіційних литовських документах князів Мамаїв дедалі частіше іменують Глинськими. А центр їхніх володінь у середині XV століття перемістився до Черкас. Нащадки Олекси Мамая швидко прибрали до рук майже всю територію басейнів Ворскли і Сули, а також територію правобережжя: на берегах річки Тясмин, що біля Чигирина; річки Ташлик, що біля Сміли; а також річок Конелка та Гірський Тікич неподалік Умані. Вони стали найбільшими магнатами, зайняли ключові пости в урядовій адміністрації цих земель.
До середини XVI століття більшість представників роду Глинських у своїх документах продовжують підписуватися прізвищем Мамай. Так, у Київському літописі згадується, що в першій чверті XVI століття воєводою Києва був Іван Львович Мамай (з князів Глинських). Богдан Федорович Глинський, воєвода Черкас (1488–1495), теж використовував родове прізвище Мамай. В історії він відомий тим, що організував перші «черкаські прикордонні війська», які стали називати козацькими. На чолі з Богданом Мамаєм-Глинським черкаські козаки у 1493 році вперше на повний голос заявили про себе взяттям щойно збудованого кримськими татарами Очакова. Тоді ж було пограбовано московського посла Суботу, який їхав до Криму з Валахії. Кошові отамани цього війська – нащадки чи родичі Мамаїв: Вишневецькі, Ружинські, Острозькі, Косинські, Дашкевичі…
Вотчина Мамаїв, очевидно, зберігала певну єдність аж до повстання 1508 року, яке охопило райони Мозиря, Турова, Києва та Житомира, коли група князів під керівництвом Михайла Глинського за підтримки Московського царства і Кримського ханства намагалася створити незалежну державу – Велике Князівство Руське, з центром у Києві. Повстання зазнало невдачі. Його лідери втекли до Москви.
І хоч багато Глинських у збуренні участі не брали, значна частина їхніх земель була конфіскована урядом або роздрібнилася між непрямими спадкоємцями. Так «князівство Мамаїв», успадковане від перших Глинських, припинило існування. Але вважається, що його політична система і самоврядування збереглися у Війську Запорозькому.
Євген Букет
