Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
— Ці люди зіпсували моє дитинство. Коли у Слов’янськ прийшла «русская весна», я зрозумів, як це — жити в страху, — ділиться спогадами Георгій.
У 2014 році, коли Росія почала вторгнення на схід України, хлопцеві було лише десять. Рідне місто Георгія було під окупацією майже три місяці. За цей час він побачив усі «принади» «русского міра»: вбивства, пограбування, безкарне використання зброї… Це назавжди змінило його світогляд: юнак вирішив пов’язати життя з військовою службою.
— Я не дозволю нікому нав’язувати, якою мовою мені розмовляти та за якою конституцією жити! Україна — незалежна держава зі своїми звичаями, культурою, мовою та історією! — ділиться думками хлопець.
Нині Георгію сімнадцять і він готується вступити до військового вищого навчального закладу. Документи подав у Військову академію (м. Одеса) та Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут.
— Хотів вступати на факультет підготовки спеціалістів десантно-штурмових військ, але підвів зір. Тому переглянув свій вибір на користь або факультету матеріально-технічного забезпечення ЗСУ, або «Радіоелектронні інформаційні системи, оперативна техніка та спецозброєння».
Георгій розповідає, що пов’язати своє життя з армією вирішив уже давно, тому тривалий час гартував своє здоров’я та активно займався спортом.
— І навіть якщо не пройду за конкурсом до військового вишу цього року, підпишу контракт із ЗСУ та розпочну кар’єру зі звичайного солдата, — каже хлопець.
Вероніка — жителька Маріуполя. Дівчина була в тому ж віці, що й Георгій, коли місто опинилося під контролем бойовиків. Вона із сумом пригадує ті дні:
— Страшно було. Люди масово покидали Маріуполь. Навіть у школу було страшно ходити, адже вулицями міста пересувалися незрозумілі люди зі зброєю, які вважали, що чужа власність належить їм. І коли місто звільнили, страх не пройшов — поблизу йшла війна, люди укріплювали кордони Маріуполя від можливого наступу російських танків. Потім відбувся обстріл мікрорайону «Східний», були загиблі й поранені.
Військовий однострій Вероніка одягнула два роки тому, вступивши до Тернопільського професійного коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою. Нині, коли зовнішнє незалежне оцінювання позаду, дівчина готується вступити до Військової академії (м. Одеса).
У Донецькому обласному ТЦК і СП розповідають, що державне замовлення по Донецькій області виконано на понад сто відсотків — кількість абітурієнтів значно більша за вказану в розпорядженні. Кількість тих, хто в майбутньому мріє надіти офіцерські погони, понад 200 осіб, охочих вступити до військових коледжів сержантського складу — близько 70. Понад 30 абітурієнтів — дівчата. А 10 осіб прибули з поки що непідконтрольних українській владі територій, щоб подати до ТЦК та СП документи на вступ до військових навчальних закладів.
Молодь Донеччини здебільшого обирає для навчання Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «ХПІ», Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Багато з них мріють стати військовими перекладачами й журналістами, тому подають документи для вступу до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
А ми бажаємо молоді досягти поставленої мети і з успіхом продовжити обраний шлях військового!
