Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
В одній з військових частин Сил спеціальних операцій на Хмельниччині відбулися двотижневі збори з військовослужбовцями оперативного резерву першої черги. Майже всі резервісти, а це мешканці багатьох регіонів України, починаючи з 2014 року, вже проходили службу в цій частині в різні хвилі мобілізації на посадах розвідників. 95 відсотків учасників зборів мають досвід виконання бойових завдань у Донецькій та Луганській областях.
— Через пандемію коронавірусної інфекції торік збори були скасовані, — каже начальник штабу зборів. — Нашим завданням за ці два тижні було відновити втрачені навички резервістів і вдосконалити їхні вміння, натренованість під час комплексних занять з тактико-спеціальної підготовки. Це ведення спеціальної розвідки (засідка, наліт, облаштування місць денного відпочинку), вогнева підготовка (застосування стрілецької зброї, ДШК, гранатометів різних систем, мінометів), тактичної медицини, інженерна підготовка (робота з мінами, саморобними вибуховими пристроями, подолання замінованих ділянок місцевості тощо). Своєрідним іспитом став дводобовий польовий вихід за 30 кілометрів від базового табору, де за легендою ми працювали в сірій зоні, виконували розвідувальні та диверсійні дії на території контрольованій противником. Усе як на війні.
«…Державник повинен завжди бути зі своїм військом»
Є серед резервістів і одна-єдина жінка — народна депутатка України Соломія Бобровська. У переддень завершення зборів вона урочисто перед строєм своїх побратимів склала Присягу на вірність українському народові.
— Для мене сьогодні дуже особливий день, — поділилася враженнями й емоціями Соломія з кореспондентом АрміяInform. — Рішення стати резервісткою було усвідомлене, виважене, виношене. Я кажу не лише про закриття гештальту 2014 року, а й про те, що державник повинен завжди бути зі своїм військом. Це природно й актуально в усі часи. Це мої перші військові збори після укладання контракту на військову службу в резерві. Звичайно, хвилювалась, адже вимоги до фізичної, військової та спеціальної підготовки для хлопців і дівчат однакові. Цю військову частину спеціального призначення обрала тому, що вона легендарна, овіяна славою її воїнів. Це та бойова одиниця, на яку рівняються, яку поважають і яка стоїть кісткою в горлі окупанта, до того ж це Сили спеціальних операцій — еліта й гордість Збройних Сил України.
— Зброю, звісно, в руках тримала не вперше. До цього стріляла з автомата, пістолета, кулемета. Та вперше здобула корисний досвід роботи в групах за натовськими стандартами, цікаво було на всіх заняттях, особливо — з військової топографії. Щось пригадала зі своїх років у національній скаутській організації України «Пласт», де займалася з дитинства, багато дізналася нового. Польовий вихід — один з найцікавіших і найдинамічніших елементів зборів, я його пройшла успішно. Готова рухатися далі, розвиватися, навчатися, вдосконалюватись і рости разом зі своїми побратимами, — підсумувала народна депутатка – резервістка.
На завершення вона подякувала всім командирам та інструкторам, які працювали з резервістами ці 14 днів, і особливо — командирові військової частини, який, вітаючи її зі складанням військової Присяги, вручив берет сталевого кольору з вовкулакою.
Є ще порох в 45 у «Старого» резервіста…
— Старим мене прозвали у 2014-му на війні, бо у групі спецпризначення я був найстаршим, відтоді це мій позивний, — каже старшина резерву 45-річний Віталій із Чернівецької області.
До військової частини спецпризначення він прийшов 2014 року. У 2015-му під час виконання групою бойового завдання в районі селища Кряківка Віталій дістав мінно-вибухове поранення й кульове поранення в ногу. 2016 року за станом здоров’я був звільнений. Пройшов тривалу реабілітацію, переважно спортом, і наразі знов у строю.
У мирному житті він майстер спорту з пауерліфтингу, має власний спортивний клуб, де тренує й виховує дітей і молодь, ще займається ножовим боєм.
— З 2016-го відновлювався після поранення й контузії. Стан здоров’я був незадовільним, погіршувався, та я відновився завдяки друзям-спортсменам і заняттям боксом. Нещодавно повернувся із чергової ротації в Донецьку область, де у складі УДА ОЛПЗ (окремий легкопіхотний загін) «Волинь» допомагав побратимам у боротьбі з ворогом, — розповідає про себе Віталій. — Дружина, діти, тато й мама не надто в захваті, але розуміють мене й підтримують, треба ж комусь Батьківщину захищати. Доки ворог топче нашу землю. Зрештою, останнє слово завжди за мною (щиро й голосно сміється. — Авт.).
«Бувало, рідні запитували: “А чому ти, чому хтось інший не їде? Ти вже свого наїздив, двічі поранений” тощо. Та відповідь у мене одна: “Доки триває війна, я буду там!”»
— На збори приїжджаю постійно й із задоволенням. Працюємо в сім потів. У ССО є чого повчитися, биті й досвідчені інструктори, хлопці різні та круті. Якби тут було сяк-так, так би мовити, я б не приїхав. Та тут усе по-справжньому, тебе навчать, ти лише вчися. Та й зі своїми бойовими побратимами побачитись, зустрітись завжди приємно, згадати є що з 2014-го по 2016 роки.
Маю ще порох у 45, не здаюся. ССО — це еліта, потужна школа справжнього, універсального бійця-захисника, а ми — її першочерговий резерв.
Фото автора
