На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Старший прапорщик Михайло Шайнога, окрім того, що має 12 років пільгової вислуги за участь у бойових діях, служить у війську вже 35 років. Він — провізор, фармацевт, нині виконує обов’язки начальника групи медичного постачання 59-го військового госпіталю в ОТУ «Північ».
До того ж він очолює ще й родинну династію: його дружина Людмила та молодша дочка Мирослава — також фармацевти. Сержант ЗСУ Людмила Шайнога служить начальником аптеки в одній із наших військових частин…
Із паном Михайлом розпочинаємо розмову на його робочому місці, де панує кришталева чистота і, звісно, гостро пахне ліками зі стелажів та шаф.
— Михайле, — цікавлюся, — Ви за час цієї війни з’являєтеся вдома лише у відпустки. Як до цього ставляться дружина і доньки? Й чи неважко не вилазити із зони бойових дій у віці без малого п’ятдесят п’ять?
— Моя дружина може бути мрією будь-якого професійного військового. Більш надійного «тилу» я не знаю. Все розуміє та знає, що тут я з моїм досвідом принесу користі набагато більше за молодих. Ба більше, і сама Людмила служить. Торік її на чотири місяці відрядили в сусідню частину. Цей строк ми побули разом — щасливі, мов молодята. А щодо тягот служби… «Фізо» здаю на відмінно. Бігаю, підтягують на перекладині, можу без проблем на виїздах скільки завгодно не спати. Запас міцності ще той.
— Вас у частині неабияк поважають, зокрема і за ту саму запасливість. Кажуть, що в Шайноги, як у хом’яка “за щоками«,у коморках та в мішках є все…
«Мабуть, тільки лікарі й провізори мало не щодня пізнають радість порятунку чужого життя»
— Так то не гріх, — сміється Михайло Степанович. — Утім, тут без гумору. Після закінчення Житомирського медичного училища у 1985-му році та строкової служби старшиною я сімнадцять років очолював медичний склад, аптеки та напрямки роботи з медичного постачання. У цій царині для мене таємниць просто немає.
А враховуючи дуже високий рівень нинішнього забезпечення війська сучасними ліками, немає і проблем. У нас для виконання завдань за призначенням є буквально все. До того ж стараємося формувати медикаментозну базу так, щоб якомога більше ліків були взаємозамінними, ще й маємо резерв. А якщо чогось не вистачає — те знаходимо та отримуємо максимум протягом доби.
— У 2008-му ви виконували завдання в миротворчій місії в Косові. На цій війні — із її перших днів. Як, чим воюєте, чи буваєте на передовій?
— Провізори та фармацевти гарно воюють, якщо вчасно й безперервно подають військовим медикам всі необхідні їм «боєприпаси»-ліки. — Пан Михайло знову квітне в усмішці, й знову зненацька серйознішає. — Мабуть, тільки лікарі й провізори мало не щодня пізнають радість порятунку чужого життя.
Як і в госпіталь, так і в штатні лікарсько-сестринські бригади на першій лінії оборони для якісної медичної допомоги та евакуації наших поранених ми доставляємо, без перебільшень, все, що треба, із запасом. Тому почуття радості, коли завдяки й твоїм зусиллям врятоване життя ще одного побратима, у нас спільне…
