Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
І чому так важливо дотримуватися журналістських стандартів у медіарозслідуваннях
Отримати власне житло від Збройних Сил України або грошову компенсацію є соціально важливим чинником для військовослужбовців. Тому, звісно, квартирне питання – надважливе і, безумовно, дуже чутливе як для самих військовиків, так і для небайдужого українського суспільства.
Розв’язання житлових проблем військових – завжди у центрі уваги й вітчизняного оборонного відомства, яке подекуди змушене реагувати на різного роду інформаційні вкиди, необґрунтовані критичні зауваження і неточності, пов’язані з цим.
Одним із таких критичних зауважень, на яке не могло не звернути уваги Міністерство оборони України, пролунало у журналістському розслідуванні ветерана АТО, в минулому військового кореспондента Дениса Гойка у програмі «СтопКор». Однак, у цій програмі можна знайти низку серйозних неточностей. Точніше, інформація, викладена в ній, не відповідає дійсності. Отож, нумо розберімось, що там не так.
Наприклад, процитуємо хоча б фрагмент відео «ось перша квартира на Лук’янівці. Її отримала така собі майор Вікторія Снитко. У загальній черзі вона лише 3 роки, пільг жодних не має».
«Героїня» телесюжету офіцерка Вікторія Снитко люб’язно запросила творчу знімальну групу військових журналістів, аби розповісти, чому цю службову квартиру отримала саме вона, а не колеги по службі, які вже стояли в квартирній черзі задовго до неї. Та, власне, показала саме житло, у якому мешкає. І так…. спростувала звинувачення на свою адресу.
– Це кімната, в якій ми проживаємо з сім’єю – моїм чоловіком і неповнолітньою донькою. Її загальна площа – 13,2 кв.м. Кухня маленька, але зручна. Тут дуже тепло зимою, є умивальник. У майбутньому, звісно, плануємо все змінити на краще. За 4 роки жодного разу наше управління не було забезпечене житлом. Але 2021 рік став визначним, адже Міністр оборони заохотив наше управління і надав однокімнатну службову квартиру. Чому вона дісталася мені, майору Вікторії Снитко? Через те, що деякі мої колеги відмовились від наданої пропозиції, бо ця квартира маленька й не задовольняє їхні потреби. А ще, я запрошую вас, пане Денисе Гойко, в гості, в мою службову квартиру, щоб ми разом відзняли цікавий матеріал. Ви зможете взяти в мене інтерв’ю. Я розповім про свою службову квартиру і покажу «хороми», як ви сказали, – так прокоментувала ситуацією із своєю службовою квартирою Вікторія Снитко.
Дійсно, квартира виглядає дуже просто, тут немає дорогого євроремонту, меблів з Італії та ще якихось вартісних «фішок».
Наступним «фігурантом розслідування» став лейтенант юстиції Сергій Барда, який нібито отримав помешкання в Києві – на Лук’янівці. Підстава для отримання житла, як йдеться у фрагменті відео, в наступному: «усе просто – потрібно служити у правильному місці, а пан Барда – офіцер відділу Головного управління майна та ресурсів Міноборони».
А насправді, як з’ясували військові кореспонденти, лейтенант юстиції Сергій Барда проживає не у власній квартирі, отриманій від Міноборони, а в державному гуртожитку, відповідно до укладеного договору оренди. За час проходження військової служби не забезпечувався ані постійним, ані службовим житлом.
Сергій провів екскурсію приміщеннями гуртожитку, де проживає. І це, м’яко кажучи, не «топові житлові квадрати».
– Це санвузол, тут стоять пральні машинки, а це приміщення з умивальниками. Кухні як такої немає, тому ця кімната слугує нам за кухню, – розповідає Сергій Барда.
– А ось, власне кажучи, «мої 100 квадратів», – заходячи у свою кімнату, каже Сергій. – Загалом тут 13,8 кв.м. Кімната невелика: є холодильник з мікрохвильовою піччю, кухонний куток, стіл з диваном. Ось тут вазони стоять, а це – моє робоче місце. Тим джерелам, які подають неправдиву інформацію, хочу побажати процвітання, міцного здоров’я і отримати таке ж «елітне житло».
Далі журналіст Денис Гойко розповідає у сюжеті, що тимчасовий очільник Головного управління майна та ресурсів Міноборони Руслан Нетребко отримав від оборонного відомства службове житло у столиці площею 100 кв.м. А насправді, як з’ясувалось, ця квартира є штатно-посадовим житлом, яке офіцер зобов’язаний звільнити після залишення теперішньої посади.
Ще один факт так званого розслідування, яке не можна залишити без уваги. Йдеться про квартиру в новобудові під Києвом, у Софіївській Борщагівці.
У сюжеті Денис Гойко зазначає, що «квартира у новобудові у Софіївській Борщагівці мала дістатися лейтенанту Артему Шолохову. Він воював на Cході, а після поранення отримав статус особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни. Але його помешкання дивним чином перейшло до старшого солдата Марини Дурманенко, яка є офіціантом у їдальні Міноборони».
Звучить ефектно, правда? Гарно зіграли на емоціях, мовляв, де тут справедливість. Насправді старший солдат Марина Дурманенко взагалі ніколи не отримувала житла від Міноборони. А ветерану війни Артему Шолохову надана квартира для постійного проживання. Цьому є навіть документальне підтвердження.
Загалом будь-яке журналістське розслідування має базуватися на фактах, а не на голослівних твердженнях чи якихось припущеннях. Кожен опублікований факт має пройти перевірку на правдивість і підкріплюватись доказами. Це, до слова, підвищить загальну якість матеріалу.
Ще один дуже важливий момент – це дотримування журналістських стандартів. Одним із завдань журналістики є всебічне та неупереджене висвітлення подій та процесів. Саме тому будь-яке якісне розслідування потребує наявності іншої точки зору, або хоча б свідчення, що такі спроби здійснювались. Зокрема, про це варто вказати в матеріалі, що журналістам не вдалось зв’язатись з фігурантами розслідування, чи що ті відмовились давати коментарі або у випадку наявності відповіді – про це обов’язково слід зазначити. Як бачимо, у цьому випадку, у програмі «СтопКор» цієї норми не дотримано чи просто проігноровано.
