Часом, спілкуючись з воїнами ООС, диву даєшся, наскільки звивистою може бути людська доля і біографія. Микола Нелюба – місцевий, луганчанин зі Сватового. Чоловікові – 31 рік. І він – бойовий медик одного з піхотних підрозділів, які нині виконують завдання з відбиття російської агресії.
– Було діло, що я у Москві машинами торгував у автосалоні. Майже два роки там пропрацював. Але повернувся додому – не сподобалось мені у них, – розповідає Микола. – Вернувся, а тут вже відбувся Майдан якраз. По Луганщині почали всякі «козачки» бігати з російськими триколорами. То ми з хлопцями, які Україну підтримували, згуртувалися в місті. І як могли, їм відкоша давали. Хоча серед цих «бігунів» були й ті, з ким я у школі-інтернаті з одного казанка їв. Розкидало нас по обидва боки. Така історія…
Микола розповідає, що до війська він призивався ще у 2014 році, під час однієї з хвиль мобілізації. Але в бойовий підрозділ потрапив аж через рік.
– Я строкову служив у «Десні», був танкістом. Присягу давав Україні і від неї не відступлюся. З тих сватівчан, що не зрадили країну, майже всі відвоювали і повернулися додому. А з моїх колег, з якими разом вчився в школі-інтернаті, але в різні роки, воює нині п’ятеро. І всі – бойові медики!
Чоловік розповідає, що опанував цей фах у навчальному підрозділі чотири роки тому. І надзвичайно пишається тим, що може та вміє рятувати життя побратимів.
– Звісно, іноді долинають новини і про тих знайомих та колишніх однокласників, які пішли на «той» бік. Їм там наобіцяли купу всього, а на виході вони – військові злочинці! Адже обернули зброю проти своїх співвітчизників. Єдиний вихід для них – здаватися нашим спецслужбам, нести покарання за те, що вони накоїли. Іншого – немає, і не може бути! – каже бойовий медик-піхотинець.
Микола говорить, що у війську буде служити доти, доки ноги носять. Адже за ці роки настільки зрісся з армійським укладом життя, що не уявляє себе в цивільному житті.
Фото автора
