У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
У черкаських школах допомагають вчити дітей і ветерани АТО/ООС. Найчастіше вони викладають предмет «Захист України», дещо рідше долучаються до інших заходів. Для деяких це момент передачі досвіду, хтось вбачає в цьому підготовку майбутнього покоління, а для третіх це реалізація себе – ветерана у цивільному житті.
Діти ж радо сприймають учасників бойових дій: відповідально ходять на уроки і виконують домашні завдання. Особливо подобаються практичні заняття. У Черкаській загальноосвітній школі №5 допомагає вчити дітей капітан Олександр Міцкевич. Від перших днів війни він на передовій – спочатку 14-й мотопіхотний батальйон «Черкаси», потім бригада імені Чорних Запорожців. Не зі сторінок книжок, а зі свого життя він знає, що таке побут і особливості війни, втрати й перемоги.
– Діти – наше майбутнє, тому допомагати вчити їх – принципове моє завдання. На жаль, предмет на який мене запрошують, викладають лише у 10 і 11 класах. Було б краще, аби діти починали вчитись військової науки раніше.
Капітан Міцкевич говорить, що коли вперше прийшов до дітей, то вони мали багато стереотипів, а деякі фейки сприймали за дійсність. Вирішив докорінно все змінити – ділився досвідом, розповідав, як все було насправді: «Перше, що поставив собі за мету – ставитись до них як до дорослого сформованого колективу. А далі, все, як із військовими у підрозділі. Учні мене зрозуміли. Я помітив і те, що до військових нині справді велика повага, нас сприймають як авторитетів у соціумі – до наших думок дослухаються. Це неабияк допомагало на уроках».
Проте не теорією єдиною. Дітям бракувало елементарних вмінь – від тримання зброї до кидання гранати. Довелось цей етап починати з «нуля», адже військова наука це не окремо теорія і практика, а все в комплексі.
– Власне, матеріальної бази як такої у школі немає. Тож спільними зусиллями з військовими й волонтерами показуємо дітям макети різної зброї, розповідаємо про їхні характеристики, виконуємо практичні вправи. Навіть були заняття в лісі, де ми вчились ставити розтяжки і варили куліш. Учні так краще запам’ятовують інформацію, – розповідає Міцкевич.
Заступник директора з виховної роботи Тетяна Подгорнова зазначає, що діти змінюються і їхні пріоритети теж. Вони прагнуть вивчати військову справу, і це вказує на те, що школярі розуміють її важливість і необхідність.
– Для дітей старшого віку це важливо, бо вони на етапі становлення особистості й мають розуміти, які насправді відбуваються події в Україні, повинні цінувати наші європейські погляди. Саме військові, як ніхто інший, можуть правдиво донести учням ці поняття, – зауважує педагог.
У школі завершується навчання, капітан Міцкевич вирішив прийти до дітей, аби провести крайній урок разом. Найактивнішим – приніс сертифікати від начальника Черкаського гарнізону. Він сподівається, що спільні уроки минули недаремно і учні будуть краще розумітись на військовій справі.
– У перспективі вважаю за потрібне, аби школярі займалися спільно із бригадою тероборони. Це було б справді корисним для всіх. Для учнів це справжня постійна практика, бо у військових є матеріальна база і спеціалісти з кожної теми. А от для нас це впевненість у тому, що до війська підуть люди навчені та готові до служби, – говорить Олександр Міцкевич.
Володимир Левченко
