З 6 по 14 липня в Азовському морі було уражено 116 суден так званого тіньового флоту рф, розповів командувач СБС…
В Україні триває весняна призовна кампанія, що розпочалась 1 квітня і завершиться 31 червня. Екватор щодо укомплектування команд юнаками проходить і Черкаський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Його офіцери зазначають позитивну тенденцію стосовно бажання громадян призовного віку проходити строкову військову службу:
— Як і минулого призову, багато хлопців ідуть ще до того, як отримають повістку. Вони розуміють всю важливість і серйозність виконання конституційного обов’язку, — говорить тимчасовий виконувач обов’язків начальника сектору комплектування — заступник військового комісара підполковник Володимир Дмітрієв. — Нині ми вже відправили понад 330 юнаків до війська із 543 за планом. Тобто екватор призовної кампанії пройшли, але постійна робота з укомплектування військових частин триває.
Василь Сікало один із тих, хто прийшов до районного ТЦК добровільно. До призову навчався в Лисянському професійному аграрному ліцеї на тракториста-машиніста:
— Після випуску я недовго працював за спеціальністю і вирішив службу не відкладати на потім. У мене і дід, і батько, і брати — всі служили. Тож і я хочу продовжити цю сімейну традицію. Вважаю, що армія допоможе мені фізично розвинутись, стати дисциплінованим, а ще маю велике бажання залишитися та підписати контракт.
До призову закінчив ліцей, здобувши спеціальність механіка, і 19-річний черкащанин Ігор Небилиця. Професію обирав не випадково, адже любов працювати із залізом та механізмами в юнака була з дитинства. Служба його приваблює тим, що є перспективи укласти контракт і працювати за спеціальністю:
— У моїй сім’ї і прадід, і дід воювали, батько служив, а я тепер просто не можу їх підвести — зобов’язаний це пройти, аби стати кращим. Нині саме військова служба для мене в пріоритеті, адже не виключаю можливості, що мені сподобається і підпишу контракт.
Розділяє погляди юнаків і Віталій Пономар з Кам’янського району. Він встиг закінчити медичну академію за спеціальністю військового фельдшера, а після навчання добровільно прийшов до центру комплектування. Вважає, що саме строкова служба стане наступним етапом у його військовій кар’єрі:
— Мене з дитинства цікавили військова справа і медицина. Вважаю, що саме тут стають справжніми чоловіками. Батьки підтримали мій вибір, адже, як і я, переконані, що служба допоможе в моїй професії. А наступним кроком буде укладання контракту зі Збройними Силами України.
Разом із хлопцями у строю і Тарас Білоножко із Чигиринщини. Йому 23 роки, закінчив Черкаський державний технологічний університет за спеціальністю інженер-механік. Каже, що коли прийшла повістка, вирішив вчинити по-совісті — не ховатися, а прийти й виконати свій обов’язок:
— На початку незалежності України в мене батько служив у Національній гвардії, тож я мав велике бажання також потрапити туди. Територіальний центр комплектування пішов мені назустріч — і от мене відібрали до команди, яка відправляється у військову частину Національної гвардії. Хочу не просто служити, планую укласти контракт, адже нині військова служба це не лише перспективно і почесно, а й стабільна робота для справжніх чоловіків.
Про бажання хлопців служити підполковник Володимир Дмітрієв говорить, що здебільшого це результат виховання і ставлення хлопців до самої професії:
— У кожного з них своя історія: комусь цей вибір було зробити просто, комусь ні. Але, на жаль, вистачає і тих юнаків, які ховаються, тим самим порушуючи Закон України про військовий обов’язок і військову службу. Спільно із представниками Національної поліції таких ми розшукуємо та передаємо справи для їх покарання.
Володимир Левченко
