ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

«Основне завдання Директорату – надати нового імпульсу оборонній реформі»: Юрій Пунда

Прочитаєте за: 10 хв. 28 Травня 2021, 14:11

Майже рік тому в Міністерстві оборони України створено Директорат політики у сфері оборони. Про діяльність цього структурного підрозділу ведемо розмову з генеральним директором Директорату, доктором військових наук Юрієм Пундою.

Про Директорат

– Юрію Васильовичу, розкажіть про мету створення Директорату та його основні завдання.

– Під час створення Директорату закладалось дві основні ідеї. Перша – активізація оборонної реформи. Друга – підвищення ефективності системи управління у сфері оборони в цілому.

Стосовно першої. Міністр оборони України наголошував, що ні суспільство, ні воєнно-політичне керівництво не задоволені станом системи оборони та затягуванням щодо розв’язання застарілих болючих проблем, як-то житлова проблема, проблема відтоку найкращих професіоналів з військової служби, пострадянська військова культура та ще досить довгий перелік. При цьому досить часто оборонна реформа зводилась до фокусування на певних піарно виграшних елементах, а причини виникнення проблем не вирішували. Тому Міністр оборони України визначив завдання впровадження системних змін, побудову інституційної моделі оборони євроатлантичного типу. Важливою вимогою міністра було залучити до цієї роботи наших партнерів, особливо стратегічних радників і радників, які працюють в Україні. Отже, завдання організації оборонної реформи покладено на державних службовців.

По-друге, в Україні триває реформа державної служби. Є відповідна постанова Кабміну, яка визначає директорати як основні структурні підрозділи міністерств. В інших міністерствах уже понад три роки працюють директорати, які відповідають за формування політики міністерств. І це абсолютно виправданий підхід у державному управлінні, оскільки політика – це не просто «діяльність органів виконавчої влади», а діяльність, спрямована на вирішення тієї чи іншої проблеми, завдання. Щодо оборонного відомства, то у сферу його відповідальності входить і воєнна політика, і військова кадрова політика, і військова технічна політика. Але слід зазначити, що професійно формуванням політики ще донедавна у нас займалося дуже мало осіб. Хоча завжди пам’ятаю слова одного з наших стратегічних радників: «Не буває професійних розробників політик. Є здоровий глузд та вміння формулювати думки».

– Яка структура Директорату?

– Структура Директорату обумовлена тими завданнями, які на нього покладають. Важливо зазначити, що для досягнення певного результату, маємо знати, як його досягти, хто його має досягати та мати чим досягати. Такі підходи, на перший погляд, дуже прості. Водночас найефективніші. Тому у країнах-партнерах їх використовують для формування основних функцій міністерств. Тобто, формування політики (як досягти), управління людським капіталом (хто досягає) та управління ресурсами (чим досягати). Досягнення визначеної мети оборонної реформи передбачає впровадження нових стратегічних процесів саме в цих напрямах. Тому на момент створення Директорат складався з чотирьох експертних груп: доктрин і стратегій; політики персоналу і соціального захисту; ресурсної політики; політики європейської та євроатлантичної інтеграції, а також організаційно-планового відділу. Це 20 фахівців, які пройшли відповідний конкурсний відбір і є професіоналами в окремих галузях.

Нині, за майже рік існування Директорату та з огляду на досвід країн-партнерів, стає зрозумілим, що має окремо функціонувати директорат, який працює на напрямку політики, окремо директорат, який займається політикою розвитку людського капіталу і окремо директорат, що опікується політикою оборонних ресурсів. Це найпріоритетніші напрямки і такий підхід відповідає управлінським практикам країн-членів НАТО.

Про формування політики і завдання

– А що означає «формування політики у сфері оборони»? Що являє собою цей процес?

–  Для простого розуміння я би розбив процес формування політики на такі складові: бачення, що ми створюємо, шляхи, як ми цього досягнемо і організація роботи з досягнення. Ніби, це дуже просто. Але навіть у визначенні першої складової виникають різні, інколи навіть діаметрально протилежні бачення. Тому надважливо досягти певного консенсусу задля отримання кінцевого результату.

– Які завдання ставили перед Директоратом на перший рік?

– Основне завдання – надати нового імпульсу оборонній реформі. Термін дії основного документа оборонної реформи – Стратегічного оборонного бюлетеня – завершився у 2020 році. Новий Стратегічний оборонний бюлетень наразі ще на етапі затвердження. В Україні навряд чи знайдеться людина, яка скаже, що реформи війська проводити не потрібно, бо все вже чудово. Безумовно, Збройні Сили України зразка 2021-го це вже набагато потужніша й сучасніша інституція, проте багато проблем ще не вирішено. У серпні 2020 року видано наказ Міністра оборони № 283, що визначив бачення результатів оборонної реформи на середньострокову перспективу (до 2024-го) і завдання на найближчий рік. На середньострокову перспективу основними завданнями є:

– набуття ЗСУ визначених спроможностей;

– побудова системи оборонного менеджменту на основі найкращих практик НАТО;

– впровадження у ЗС України військової культури, заснованої на євроатлантичних цінностях та принципах.

Уже на 1 вересня поточного року маємо оновити доктринальну базу на засадах і принципах НАТО, та розпочати підготовку фахівців у закладах військової освіти на оновленій доктринальній базі. Не сумніваюсь, що ці завдання виконають. Адже основним здобутком цього року є те, що у військовому середовищі змінилось сприйняття оборонної реформи. Започаткована і розвивається культура підтримки реформ. Безумовно, не все йде гладко і реальні результати не завжди будуть такими, як очікується. Головне генерувати правильні висновки з уроків, зокрема і з невдач, розцінюючи їх як напрям подальшої роботи.

На мою думку, головним здобутком Директорату є започаткування практики спільної командної роботи керівників ключових структурних підрозділів Міністерства оборони України та Збройних Сил України, розроблення спільними зусиллями трьох ключових стратегічних процесів – урядування, управління оборонними ресурсами і людським капіталом. Саме ці процеси і покладуть в основу перспективної інституційної моделі оборони України.

Про «проблему воєнної культури»

– Основні стратегічні документи в сфері національної безпеки наразі вже розроблені й затверджені. Отже, з «баченням, що ми будуємо» визначилися?

– Так, в цілому бачення, що маємо досягнути, в нас є. Ще має бути затверджено Стратегічний оборонний бюлетень, в якому, до речі, і буде визначено загальні риси перспективної інституційної моделі оборони України. Залишається головне питання – як цього досягти? Для прикладу, в Стратегії національної безпеки України зазначено, що для розвитку потенціалу стримування Україна прискорить оборонну й безпекову реформи за нормами, принципами і стандартами НАТО. Але скільки ми вже ставимо перед собою таке завдання? Останні років 15, з певними відхиленнями, залежно від політичного курсу керівництва держави. А результат? Слід визначити шляхи реалізації цього завдання. Тому, коли створили Директорат, за підтримки наших стратегічних радників розроблено дизайн оборонної реформи та започатковано десять проєктів. Однією з головних проблем на шляху оборонної реформи є «проблема військової культури». Якщо прагнемо бути складовою євроатлантичного безпекового простору, то основою наших інституцій мають бути процеси та персонал, які діють за нормами і підходами, прийнятими в НАТО. Наша система військової освіти має готувати фахівців, які розуміють, як вони діють, якою має бути система взаємовідносин зрештою. Саме з цією метою Міністр оборони України ухвалив політичне рішення оновити доктринальну базу, використати її навчальними закладами і вже з початком найближчого навчального року розпочати підготовку фахівців за стандартами й процедурами Альянсу. За останні 15 років, коли вперше постало завдання щодо вступу в НАТО, цього не зробили. А сьогодні можемо розраховувати, що вже за кілька років у війська підуть фахівці, які готувалися за стандартами Альянсу. Їх ще не назвеш носіями філософії НАТО, але це лише перший крок, який уже зроблено.

Про взаємовідносини між військовослужбовцями

– Серед першочергових кроків оборонної реформи називають зміну системи взаємовідносин між військовослужбовцями. Наскільки це важливо?

– Основним принципом НАТО у керівництві є Mission command. Його сутність двома словами можна описати так: командиру визначають, ЩО він має зробити, надають необхідні для цього ресурси (зокрема і підготовка), надають (делегують) необхідні повноваження. Командир самостійно визначає, ЯК він виконає поставлене завдання, і відповідає за його досягнення. Цей принцип спільний на всіх рівнях командування.

На запитання: «як ви розумієте поняття “відповідальність”?» більшість військових відповість, що це накладання певних адміністративних і навіть кримінальних санкцій. Тобто, навіть у розумінні «відповідальність» є дуже суттєві відмінності. З одного боку, відповідальність за досягнення результату, в першу чергу, а вже потім боязнь певних санкцій. З іншого, робота «для звітності», за принципом «зробив – запиши, не зробив – запиши тричі».

Людина, якій надали ресурси, делегували повноваження і окреслили очікуваний від неї результат, відчуває довіру та відповідальність. Це – найголовніший стимул. Тому саме в цьому руслі слід готувати наших військових фахівців. Трансформація військової культури має відбуватись від концепції паперової звітності до концепції відповідального лідерства.

– Даруйте, але я маю сумніви, що вже за кілька років отримаємо офіцерів, які повністю відповідають стандартам і філософії НАТО…

– Добре, що і у вас, і в суспільстві, є розуміння: це шлях тривалий. Система змін має певний трикутник: час, масштаб, ресурси. Ці речі взаємопов’язані. Масштабні зміни за короткий час вимагають колосальних ресурсів. До того ж не забуваємо, що в нашій країні йде війна. Чи можемо собі дозволити радикальні зміни, які можуть призвести до хоча б тимчасової втрати керованості військ? Зрозуміло, що у жодному разі. Тому, шлях перетворення займе певний час, але початок уже покладено. Якщо нам потрібні відбір та просування найкращих офіцерів (нині це питання виживання), маємо зробити такий механізм. Нічого кращого, ніж ротаційний елемент (обмеження терміну перебування на одній посаді), незалежне оцінювання і неперсоніфікований відбір на посаду, не придумано.

Про ресурсне мислення

– З першочерговими завданнями військової кадрової політики визначилися, а щодо політики управління оборонними ресурсами?

– Принцип тоталітарних держав, коли всі ресурси, які часто-густо не рахують, направлені на військо, для нашої країни неприйнятний. Наш оборонний бюджет обмежений. Потрібно шукати шляхи найефективнішого використання ресурсів для досягнення кращого результату. Вартість виконання одного і того ж завдання різна. І ми маємо проводити політику управління оборонними ресурсами так, щоб досягти мети в умовах суттєвого обмеження ресурсів. Планувати відповідно до наданих ресурсів. І постійно шукати шляхи здешевлення спроможностей. Поширення застосування розвідувальних та ударних БПЛА є одним із таких шляхів. Коли відносно недорогий засіб може надати значно більший обсяг розвідувальної інформації або нанести точкове ураження важливого об’єкта, до того ж з уникненням ризику для життя військовослужбовців. Взагалі тема управління ресурсами найскладніша, оскільки вимагає впровадження цілої системи розрахунків вартості життєвого циклу зразка чи системи ОВТ. Крім того, вимагає спадковості й сталості ресурсного та стратегічного планування.

Про роль та перспективи

– Ви говорили, що вже розроблені політики не вказують, які заходи слід виконати, а показують, хто і що має зробити. Чи відбувається під час розробки політик узгодження з майбутніми виконавцями?

– Я вже згадував, що спільними зусиллями керівників ключових структурних підрозділів Міноборони та Збройних Сил України розроблено три ключові стратегічні процеси – урядування, управління оборонними ресурсами та управління людським капіталом. Ці процеси є аналогом того, що в економіці називають бізнес-процесом і зорієнтовані на ухвалення адекватних рішень реагування на кризові ситуації, забезпечення підрозділів – носіїв бойових (оперативних) спроможностей, усім необхідним для ведення бойових дій. Спільна робота дозволила залучити виконавців ще на етапі розроблення політик та врахувати думку фахівців, які щоденно працюють на визначених ділянках.

До того ж помилково вважати, що Директорат виключно ставить завдання. Підрозділи політики у сфері оборони, наприклад – у Великій Британії чи Литві – це, так би мовити, поєднувальна ланка між настановами політичного керівництва та повсякденними завданнями міністерства оборони і збройних сил. Тобто, об’єднання вимог Стратегії національної безпеки, Стратегії воєнної безпеки, законодавства, рішень й імплементації їх у діяльність Міністерства оборони. Але, з іншого боку, маємо надавати і певні пропозиції керівництву держави з формування засад державної політики у сфері національної безпеки та оборони. Тобто, ця двостороння взаємодія і є основною роллю Директорату політики у сфері оборони. При цьому роль Директорату є експертною, адже рішення ухвалюють відповідні керівники. Відповідно, основна посада в Директораті – державний експерт.

– На які напрацювання слід чекати в найближчій перспективі?

– Найперше, у нас у планах підготувати Дорожню карту оборонної реформи. Це необхідно, щоб суспільство, військовослужбовці й наші партнери розуміли, що і для чого ми робимо. Наразі працюємо сам над цим документом.

Про стратегічних радників

– Ви неодноразово зазначали активну участь у реформуванні стратегічних радників. Які країни вони представляють?

– Стратегічні радники найвищого рівня представляють наших стратегічних партнерів: США, Велику Британію, Канаду, ФРН, Литву і Польщу. Кожна держава відіграє надзвичайно важливу роль в підтримці України. І саме вони є нашими найефективнішими адвокатами на шляху євроатлантичної інтеграції.

– А які найголовніші проблеми на шляху нашого реформування виокремлюють партнери?

– Проблема №1 – мова. Вивчення англійської – надзвичайно слабке місце. Незнання мови нашими офіцерами спричиняє відірваність від інформаційного поля НАТО. Друга проблема – баланс наших особливостей і визначальних принципів Альянсу. Партнери розуміють наш культурний бекграунд, але якщо хочемо в НАТО, то є базові принципи, якими не можна поступатися і саме на них будувати свою діяльність.

Фото Дмитра Юрченка

18

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
30 років Збройним Силам України. Дайджест АрміяInform rss.feed, Актуально, Інтерв`ю, Новини