Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Ярославові із Сумщини — 22 роки. Не так давно він закінчив один з провідних військових навчальних закладів України та прийняв командування мотопіхотним підрозділом.
Нині молодий офіцер разом з підлеглими виконує завдання у складі операції Об’єднаних сил.
— Для мене піхота — улюблений рід військ! Це сила, яка, напевно, сама мене обрала. Бо для того, щоб поступити навчатися, мені довелося піти проти батьківської волі. Але це був, напевно, перший самостійний вибір, про який я ані краплі не шкодую, — говорить він.
Про свій підрозділ Ярослав шанобливо говорить: «Це „юніт“ з міцними родинними зв’язками!» І тут же пояснює чому.
— Вік моїх підлеглих від 30 до 40 років. Це дядьки, які старші й досвідченіші за мене. Але колектив прийняв мене й жодного разу не було ситуації, коли мій командирський авторитет ставився під сумнів. Для цього треба дуже багато працювати самому. Уміти вчитися у тих, хто знання здобував не за партою, а в бою, на практиці. Але й самому не пасти задніх — наша академія також дала чудову школу для офіцера-піхотинця. І за ці знання хочу подякувати всім викладачам та офіцерам-командирам, які мене навчали! — каже він.
Звісно, молодий командир має амбітні плани. Розповідає, що хоче й далі будувати кар’єру. А це означає, що потрібно вчитися, опановувати нові знання на курсах лідерства та в університеті оборони. І він до цього готовий і морально, і фізично. Піхота ж бо не любить і не сприймає лінюхів. А він таким не є!
