Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Михайло на позивний «Мексиканець» – на війні з весни 2014-го. Зізнається, давно перестав рахувати ротації. А якщо підбити в календарі увесь час безпосереднього перебування на передовій, то, вочевидь, набереться майже чотири роки.
Його шлях до служби у війську яскраво характеризує позицію справжнього українця, якому не байдужа доля свого народу і Батьківщини. Майдан, Крим і серед перших разом із товаришами – до військкомату. Друзів призвали, а «Мексиканцю» відмовили, сказали чекати, бо ж строкову не служив, військового досвіду – нуль. Та хіба зупиниш рішуче налаштованого чоловіка? За місяць Михайло встиг роззнайомитись із багатьма офіцерами військкомату, і невдовзі йому зателефонували із пропозицією.
– Кажуть: формується батальйон у окремій механізованій бригаді. Підеш? Звісно! Уже у квітні 2014-го я був у Дніпрі, а у травні – на фронті. Звільняли Красногорівку, Мар’їнку, – пригадує «Мексиканець». – У перших числах серпня дістав поранення. Та, на щастя, не важке. Тож повернувся до строю швидко – вже за місяць знову був із побратимами. Цікаво, що я пізніше зустрічав на фронті товаришів, із якими ми колись разом до військкомату бігли.
У механізованій бригаді Михайло служив на посаді гранатометника. Далі перейшов у «Азов» – у групу прикриття підрозділу «Аеророзвідки». Нині ж – у морській піхоті, про яку завжди мріяв. День нашої розмови для «Мексиканця» особливий. Він урочисто склав присягу морського піхотинця і отримав омріяний штормовий берет. І хоч у своїй фізичній формі чоловік не сумнівався, адже спортом займається все життя, зізнається, що трохи нервував, готувався.
– Це – неймовірна гордість за себе, за побратимів, відчуття братерства, відчуття, що разом ми гори звернемо! Я і не пам’ятаю, щоб за свої 32 переживав щось подібне!
