Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Сержант-інструктор школи морського піхотинця Навчального центру ВМС ЗС України Ольга Осипенко за 24 роки служби змінила безліч посад, але жодного разу не змінювала своєї професії: лікувала та навчала військовослужбовців.
Ольга Борисівна народилася у місті Вознесенськ у родині військовослужбовців. Після закінчення школи вступила до Первомайського медичного училища та отримала диплом за фахом «Лікувальна справа». З лютого 1995 року працювала фельдшером швидкої медичної допомоги Вознесенської ЦРБ, де набувала свій перший досвід у наданні допомоги.
– Коли я повідомила батькам про своє рішення пов’язати подальше життя з військовою службою, це нікого не здивувало. Вони мене підтримали, бо розуміли, що зростаючи у військовому містечку, у тій атмосфері важко було уявити інший шлях, до того ж мати теж була військовим фельдшером. Єдине, пам’ятаю, як батько посадив мене навпроти себе і сказав: «Запам’ятай, відтепер у тебе не буде вільного часу». Але я не злякалася і у вересні 1997 року призвалася до лав ЗС України, – пригадує Ольга Осипенко.
Військовий шлях розпочинала з авіації на посаді фельдшера авіаційно-технічної бази м. Вознесенськ, де набувала перший військовий досвід та вдосконалювала фаховий. Потім одружилася й переїхала до Миколаєва, де проходила службу в різних частинах на посадах від фельдшера до начальника медичного пункту.
У 2014 році, після передислокації частин ВМС ЗС України на материкову Україну, Ольга Борисівна була серед тих, хто фактично «з нуля» у Миколаєві створював Навчальний центр. З вересня 2018 року вона продовжила службу як інструктор з тактичної медицини.
– З війною прийшло розуміння того, що наших військових потрібно навчати медицини, хоча б основам, адже від вміння швидко надати правильну домедичну допомогу собі чи товаришу залежатиме їхні життя. Я мала певний досвід і бажання навчати, тому й перейшла на посаду, щоб займатися виключно інструкторською роботою, – розповідає пані Ольга.
Під час занять Ольга Борисівна вимагає уваги і зосередженості від курсантів. Навчає до автоматизму доводити дії, що у майбутньому допоможуть врятувати життя поранених. Зокрема, як зупинити кровотечу та підтримувати прохідності дихальних шляхів, як надавати допомогу при напруженому пневмотораксі та підтримку адекватного кровообігу.
– Я працюю з людьми різного віку, характеру та поглядами на життя і найскладнішим є донести до них важливість вміння надати першу домедичну допомогу. Я пояснюю, що медик не завжди поруч і, можливо, від того, наскільки вони серйозно ставляться до моїх занять сьогодні, залежатиме чиєсь життя завтра. Це так само важливо, як користуватися зброєю, – говорить Ольга Осипенко.
За цей час крізь руки інструктора з тактичної медицини пройшли тисячі військових. Ольга Борисівна для курсантів не просто інструктор, вона їм немов мама, до якої біжать за порадами та допомогою, або ж просто за добрим словом. Тож не дивно, що найбільшою винагородою для жінки є щирі слова подяки від тих, кого навчала.
– Звісно приємно, коли тобі телефонують і дякують за те, що без кінця повторювала: «Бачиш кровотечу – зупини її», змушувала відпрацьовувати всі дії до автоматизму, аби вміти накласти джгут, навіть коли тебе розбудять серед ночі. І все недаремно, бо завдяки цьому мої учні, які вирушають на передову, я впевнена, можуть врятувати не лише своє, а й життя побратимів, – каже Ольга Борисівна.
А ще жінка надзвичайно пишається своїми курсантами у Школі морського піхотинця.
– Морпіх – це той, хто здатен працювати на межі своїх можливостей, готовий ухвалювати рішення і нести за нього відповідальність. І наші учні завжди тримають марку й відповідають своєму званню еліти. Вони вміють за будь-яких умов вийти переможцями, ми ж у Школі намагаємося допомогти їм у цьому, – підсумувала Ольга Осипенко.
Фото з особистого архіву Ольги Осипенко
