У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Війна ‒ це не тільки постачання боєприпасів на позиції, забезпечення харчуванням, евакуація поранених. Це постійне обслуговування як техніки, так і озброєння. Головний конструктор заводу ПАТ «Маяк» Олександр Гордєєв днями повернувся із району проведення ООС й розповів кореспонденту АрміяInform про ремонт кулеметів безпосередньо на бойових позиціях наших підрозділів.
На фронті наша армія використовує три типи кулеметів
‒ Перший ‒ це кулемети ПКМ, ПКТ 7,62 мм калібру з ударно-спусковим механізмом та електроспуском радянського виробництва, а також їхні аналоги українського виробництва ‒ кулемети КМ та КТ. Другий тип кулеметів – 12,7 мм калібру: радянський ДШК і НСВТ, а також наш аналог КТ, який ми інтегруватимемо в танк «Оплот». І третій ‒ це 14,5 мм калібр КПВТ або КПВ радянського виробництва. Наразі працюємо над своїм варіантом, який має замінити кулемети російського виробництва, ‒ говорить Олександр Гордєєв.
Для підрозділу, на позиції якого щодня «прилітає», проблеми зі зброєю ‒ це суттєве послаблення вогневої моці.
‒ Серед проблемних питань нині, наприклад, поломка, яка не дозволяє стріляти чергами. Або в кулемета з часом зношується механізм зчеплення і він перестає виймати гільзу з патронної стрічки, а це призводить до утикання патрона кулею у патрон, поданий у поздовжнє вікно приймальника тощо, ‒ розповідає конструктор. – Окрема проблема ‒ це запчастини.
Головний конструктор ПАТ «Маяк» переконаний, що необхідно відновлювати рембати
‒ Звісно, що ми з собою взяли запчастини до кулеметів власного виробництва, але ремонтувати необхідно і радянські теж. На момент проєктування кулемета ніхто не задумувався про такі «дрібнички», і що буде зі спадком від Радянського Союзу. Сьогодні ніхто запасних частин до кулеметів радянського виробництва, наскільки мені відомо, на фронт не постачає. Тому, якщо такий кулемет виходить з ладу, його відправляють на одне з підприємств «оборонки» для ремонту. Коли він повернеться назад у підрозділ ‒ невідомо, ‒ додає Олександр Гордєєв. ‒ На жаль, наразі в армії немає рембатів із ремонту стрілецької зброї. Я переконаний, що їх необхідно відновлювати, навчати військових зброярів безпосередньо на підприємствах-виробниках. Зі свого боку ми, представники заводів, маємо також виїжджати до своєї продукції на фронт та нести відповідальність за експлуатацію зброї власного виробництва. На фронті є бригади, озброєні мінометами й кулеметами, виготовленими на заводі «Маяк», і тому для заводчан не проблема приїхати в частину, продіагностувати стан зброї та за потреби підремонтувати, виявити слабкі сторони й внести покращення у конструкцію.
