Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
На Харківщині тривають навчальні збори з сотнями воїнів-резервістів та військовозобов’язаних, приписаних до окремої бригади територіальної оборони.
За словами Командування військової частини ЗС України, приблизно чверть від усіх понад 2000 воїнів, призваних на збори, є воїнами-резервістами, які своє професійне свято зустрічають у польових умовах і цим дуже пишаються.
– На резервістів рівняються інші військовослужбовці, – каже командир бригади ТрО підполковник Андрій Бородін. – Адже ці хлопці й дівчата щосуботи приходять займатися військовою справою, і я вважаю, що вони на голову вище за молодих воїнів. Уже нині можна з впевненістю казати, що ефективність від зборів прогнозуємо високою. Я постійно вимагаю від офіцерів і сержантів виховувати мужність і психологічну стійкість у підлеглих. Адже головним потенціалом нашої військової частини були і є саме люди.
Із деякими воїнами-резервістами тероборони під час привалів вдалося поспілкуватися кореспонденту АрміяInform.
Планує перейти із резерву до лав діючих армійців – коли донька підросте
Чимало нового почула від військових інструкторів під час зборів, а дечим і сама поділилася бойовий медик одного з підрозділів бригади солдат резерву Аніта Луіс.
У 2020-му дівчина підписала контракт на службу в резерві і цим дуже пишається. Причому до лав воїнів-резервістів молода харків’янка прийшла вже з бойовим досвідом. Адже у 2014‒2015 роках служила в добробаті, потім їздила на фронт як армійський волонтер. Тому «зеленим» новобранцем її не назвеш.
– До буремного 2014-го мала спокійне життя, працюючи фізіореабілітологом і будувала сім’ю. Та коли стали гинути співвітчизники на Донеччині, сама стала добровольцем. Пізніше закінчила медичні курси, а потім у районі Пісків, Авдіївки та Водяного лікувала поранених бійців. Активно допомагала місцевим, які страждали від наслідків війни. А до пацієнтів-дітей ставилася, як до рідних, – пригадала вона.
До речі, Аніта є одинокою мамою і не могла на тривалий час залишати в Харкові неповнолітню доньку Еру. Тому у 2015-му вимушено повернулася додому і стала волонтеркою. Опікувалася здебільшого воїнами окремої механізованої бригади імені Івана Сірка.
– У вільний час, окрім армійців, ще працюю із дітьми. Адже вони – майбутнє нашої славної країни. Навчаю їх надавати першу медичну допомогу. Щодо ж лікування наслідків посттравматичного синдрому, то по собі скажу, що від стресу треба позбавлятися на біговій доріжці. Адже крос чи перекладина є найкращими ліками для тіла й душі, – додала співрозмовниця.
Поки донька не подорослішає, воїн-резервіст Аніта Луіс направлятиме свій бойовий досвід та професійні вміння на зміцнення територіальної оборони Харківщини. Коли ж Ера стане на шлях дорослого життя, тоді воїн-резервіст Луіс планує стати діючим військовослужбовцем Збройних Сил України.
Із отаманів у… сержанти
Обов’язки командира стрілецького відділення одного з батальйонів ТрО під час зборів виконує старший сержант резерву Віктор Зєнін, якого в регіоні більше знають як отамана Дергачівського куреню війська Запорізького.
– Мої поважні роки й здоров’я, так би мовити, не дозволили у 2014-му піти захищати Україну від окупантів. Та я робив все, що міг: збирав теплі речі, перераховував гроші армійським волонтерам, проводив відповідну роботу із земляками. Звісно, мій внесок у перемогу над окупантом дуже скромний. Проте я роблю те, що маю, і що підказує серце патріота України, – розповів старший сержант резерву Віктор Зєнін.
Діти й онуки воїна-резервіста харківської тероборони поступово долучилися до волонтерської діяльності глави сім’ї. Разом із ним намагаються всіляко допомогти армійцям розв’язати їхні матеріально-технічні проблеми.
– Козацький дух є у всіх моїх родичів і близьких друзів. Бути на цих зборах для мене необхідність, бо так намагаюся довести любов до рідної держави. Це вже мій четвертий за сім років війни тимчасовий призов до війська. Зауважу, що я й мої товариші по службі в резерві навчилися добре воювати. Звісно ж, ми не десантники, не морпіхи і не розвідники, але зупинити противника можемо. Адже із нами тут займаються найкращі армійці з бойовим досвідом, набутим на Сході, – розказав старший сержант резерву Віктор Зєнін.
Сільській голова із автоматом
У приклад молодшим командирам офіцери частини ЗС України постійно ставлять професійні дії командира стрілецького відділення Дергачівсього батальйону ТрО старшого сержанта резерву Валерія Волчкова.
– Я ‒ Дмитрівський сільський голова Богодухівського району, – розповідає про себе воїн тероборони. – На нашу сільраду замикається аж 7 населених пунктів. Не таємниця, що земляки по-різному ставляться до такого поняття, як патріотизм. Та після 2014-го більшість односельців зрозуміли, яка небезпека йде від Росії, до якої лічені кілометри. Із першого року війні постійно збираємо різні теплі речі й бронежилети для наших воїнів.
До речі, єдиний син Валерія Володимировича нині служить за контрактом у окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Цей вибір три роки тому Волчков-молодший зробив свідомо і батько радий за таку його позицію.
– Я не якийсь суперпатріот і ще не досяг висот військової справи, бо лише півтора року прослужив у резерві. Проте ставлення до рідної землі й нашого українського народу підкріплюю конкретними справами. Напевно, саме тому мене кілька разів переобирали сільським головою, – підсумував старший сержант резерву Валерій Волчков.
Фото автора
