Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Творча спадщина Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне та історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Саме він започаткував в українській літературі експресіонізм – стиль, що передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами.
Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі ще в гімназії
Неперевершений майстер соціально-психологічної прози, новатор модерністської техніки письма, новеліст, тонкий спостерігач людської душі, гуманісті та просвітник Василь Стефаник народився в селі Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина.
Навчався в польській гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян, зокрема організовували читальні. Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі.
У 1890 році у зв’язку зі звинуваченням у нелегальній громадсько-культурній роботі він змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії, бере активну участь у громадському житті, стає членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Іваном Франком, з яким потім підтримував дружні зв’язки.
Оригінальна творчість Стефаника стала проривом у літературі
Після закінчення гімназії він вступає на медичний факультет Краківського університету. Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890 році першої статті — «Жолудки наших робітних людей і читальні» – у 1893–1899 роках він пише і друкує в органах радикальної партії «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос» та ряд статей у «Літературно-науковому віснику».
У 1897 році у чернівецькій газеті «Праця» побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська», які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру.
Перша збірка новел — «Синя книжечка», яка вийшла у світ у 1899 році у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, отримала захоплені відгуки найбільших літературних авторитетів, серед яких були Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська.
Перша збірка новел — «Синя книжечка», яка вийшла у світ у 1899 році у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів.
Другу збірку Стефаника «Камінний хрест» було сприйнято як визначну літературну подію. Для неї було характерне посилення громадянського пафосу. У 1901 році вийшла в світ третя збірка новел Стефаника — «Дорога», яка стала новим кроком у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів.
За фальшивим доносом письменника було заарештовано
У 1904 році він одружився з дочкою священника – Ольгою Гаморак. Оселився у селі Стецева поблизу рідного Русова. Селяни Покуття обрали добре знаного на той час письменника депутатом до австро-угорського парламенту і він десять років відстоював їхні інтереси в урядових і судових установах.
Селяни Покуття обрали добре знаного на той час письменника депутатом до австро-угорського парламенту і він десять років відстоював їхні інтереси в урядових і судових установах.
У березні 1915 року за фальшивим доносом Стефаника було заарештовано, проте завдяки клопотанням Марка Черемшини невдовзі його звільнили. Якийсь час він жив у Відні, де знову, після п’ятнадцятирічної перерви, повернувся до літературної праці.
В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. У роки перебування Західної України під владою Польщі письменник майже постійно жив в селі Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці годину. Він тяжко хворів, переніс частковий параліч, запалення легенів. Смерть обірвала його життя 7 грудня 1936 року.
Поховали письменника на пагорбі недалеко від рідного дому у селі Русів.
Підготувала Тетяна МОРОЗ
