Водночас є питання, які потребують доопрацювання, адже поставити бійця у штат частини ще не означає повністю повернути його до виконання завдань. Зокрема, механізм потребує вирішення…
Вінничанці Анні Устимчук усього 23, а вона уже третій рік рятує життя морських піхотинців. Зізнається, що найкращий подарунок до Міжнародного дня медичної сестри, який святкується сьогодні, — аби рація із криком «Триста!» оживала якомога рідше….
У свої дватцять Анна рішуче повернула життя на усі 180. Не встигла закінчити навчання у медичному коледжі, як одразу кинулась до військкомату із переконливим бажанням: «У тилу відсиджуватись не планую! У яких бойових частинах є вакансії?»
— У мене не було ні рідних, ні знайомих у війську, та було розуміння, що на передовій не вистачає рук, не вистачає медиків. І нехай у коледжі мене готували до роботи у стаціонарі, а аж ніяк не до евакуацій, контузій та поранень, але хіба не навчусь! Звісно, мати хвилювалась, але побачивши мою рішучість змирилась. Батько ж одразу обійняв і сказав, що інакшого від мене й не чекав.
Морпіхи прийняли молоду дівчину без скепсису, лиш попередили, що нудьгувати поряд із бойовими побратимами не доведеться.
— Так і трапилось, — каже дівчина. – Досі пам’ятаю, як разом із начмедом уперше виїхала на евакуацію, як не знала, чого очікувати. Це був молодий хлопчина із складною контузією. І хоч в глибині душі було надзвичайно страшно, обійшлось без паніки. Тоді ж я побачила, наскільки цінують медиків на фронті, наскільки їх чекають і наскільки щиро дякують.
На рахунку дівчини вже чимало бойових виїздів, евакуацій та непростих медичних маніпуляцій. На жаль, довелось стикатись не лише із пораненими, а із загиблими. Траплялось, що медики максимально швидко приїжджали, та вже було запізно…
— Завжди робимо усе можливе. У жодному стаціонарі цивільної лікарні я б точно не здобула такого досвіду.
Якою б непростою не була служба, Анна жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Та ще й провела рекламну компанію іншим випускникам училища. Нині разом із нею служить подружка, яка закінчила те ж саме училище на рік пізніше.
На рахунку Анни – дві тривалі ротації. Та, судячи із твердого бажання й далі бути корисною на фронті, із військом дівчина прощатись не планує.
