Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Протягом століть правителі Московії переписували нашу історію, утискали українську мову, створювали міфи про українську державність та мову. Це була, без перебільшення, масштабна війна, націлена на знищення української державності та мови.
Царі Московії весь час намагалися привласнити чужу історію. Російські правителі розуміли, що без великого минулого немає великого майбутнього. Так склалося, що історію зародження державності та розвитку України Росія нахабно перекручувала та привласнювала. Окремі історичні епохи розвитку української державності Росія стандартизувала під себе. Багато історичних фактів, що були досліджені, чітко описані в книгах Володимира Белінського «Страна Моксель, или открытие Великороссии», «Країна Моксель, або Московія», «Москва ординська».
Нинішній правитель Росії не виключення. Він разом із армією своїх підручних пропагандистів продовжує практику переписування української історії. Недаремно Росію називають країною з непередбачуваним минулим. Для прикладу, у листопаді 2016 року на Боровицькому майдані в Москві споруджено пам’ятник Володимиру Великому. Однак одразу ж зауважу, що під час відкриття пам’ятника ніхто із російського істеблішменту не сказав, що це є Київський князь. Під час церемонії відкриття президент РФ В. Путін, як завжди, перекрутив історію та зазначив, що Володимир є засновником Російської держави. Незважаючи на те, що князь Київський Володимир Великий правив Руссю ще за довго до появи Москви на мапі.
29 травня 2017 року в Парижі, під час зустрічі з президентом Франції Макромном, В. Путін «привласнив» королеву Франції Анну, дочку князя Київського Ярослава Мудрого, назвавши її «русской». Ще й подав це як загальновідомий факт, мовляв: «просвещенная французская публика» це знає… Якраз «просвещенная» чудово знає історію і Київської Русі, і Московії як улусу Золотої Орди, заснованої у 1277 році за наказом татаро-монгольського хана Менгу-Тімура. До цього часу Київська Русь вже існувала понад 300 років. Про княгиню Анну і князя Ярослава Мудрого Путін сказав у Франції не для «красного слівця», а цілком свідомо, з конкретним підтекстом. Адже в цей час тривала війна на Донбасі, а тому в контексті переговорів щодо військового конфлікту на сході України, вкотре намагаючись знівелювати Україну як самостійну державу.
Десятки років народам СРСР весь час нас повторювали, Росія є старшим братом для менших народів, до яких, як правило, відносились союзні республіки, а тому й політика була однозначна − всім вивчати російську мову. Адже мова не лише ідентифікує групу осіб певного етносу (народу), мова є ознакою державності. Але війна проти української мови розпочалася Росією ще далеко до створення СРСР. Підтвердження тому історичні факти:
- 1626 – наказ московського царя спалити українські стародруки, зокрема «Учительське Євангеліє».
- 1630 – синод московської церкви наказав знищити твори Петра Могили та інших українських письменників.
- – 1720 – указ царя Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів із церковних книг.
- 1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови й розпорядження.
- 1740 – за наказом імператриці все діловодство на території України лише російською мовою.
- 1748 – наказ московського синоду в Києво-Могилянській академії та у всіх школах викладати російською мовою.
- 1804 – за спеціальним царським указом усі україномовні школи були заборонені.
- 1870 – роз’яснення міністра освіти Російської імперії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
- 1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень. Уперше оприлюднено у книжці Савченко Ф. «Заборона українства».
- 1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
- 1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
- 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови мовою (!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
- 1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
- 1911 – постанова VII дворянського з’їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й недопущення уживання інших мов у школах Російської імперії.
- 1914 – указ Миколи ІІ про скасування української преси.
- 1914, 1916 – кампанії помосковщення у Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви, товариства «Просвіта».
- 1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур − міської (московитської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
- 1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові
- 1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
- 1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації».
- 1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей».
- 1970 – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою.
- 1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.
- 1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
- 1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках» («Брежнєвський циркуляр»).
- 1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким, зокрема, введено 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури;
- 1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
Прагнеш відновлення історичної справедливості – читай правдиву історію та розмовляй українською.
