Спікери та спікерки семінару зосередилися на тому, щоби вкотре пропрацювати складні питання та розглянути реальні кейси щодо ролі жінок в армії. Обговорили також табуйовані…
Військовослужбовець окремої механізованої бригади ЗСУ Роман родом із Миколаєва, йому 48 років. Строкову службу починав проходити ще до появи незалежної України.
− До нинішньої служби у ЗСУ мене зв’язував контракт на попередній роботі – я був цивільним моряком. Усього на флоті 19 років відпрацював. І коли цей контракт закінчився, вирішив, що можу бути корисним у війську. Ви знаєте, мені тут подобається. Люди в армії зовсім іншими стають. Тут не має значення, скільки в тебе грошей на рахунку, чи маєш якийсь соціальний статус. Тут люди справжні. У моєму підрозділі багато хлопців молодших за мене, але в них є, чому повчитися. Вважаю, що потрібен тут, − стверджує Роман.
Він каже, що попередня робота в нього була високооплачуваною.
− Але гроші − не головне. Коли перебував у відрядженні за кордоном і дивився новини, то бачив, що українські хлопці боронять нашу країну. Я міркував: я ж народився тут і теж хочу разом із ними воювати. Мені, зрештою, було соромно, що хтось воює, а я у дружини під боком… Завжди мріяв бути військовим і вважаю − це круто зі зброєю в руках захищати свою землю, − ділиться думками військовий.
І додає, що рідні його морально були готові, що після флоту він піде до ЗСУ.
− Нині переживають за мене, звісно. Про себе їм повідомляю мінімум: живий-здоровий, все гаразд. На зв’язок із рідними – старенькою мамою та дружиною – намагаюся виходити майже щодня. Більше з рідних немає нікого. Мамин батько − мій дідусь − був військовим. Може тому мама схвалила моє рішення, − розповідає армієць.
Він зазначає, що коло його знайомих за ці роки стало таким, що майже всі друзі вже воюють за Україну.
− Тому тепер, у цивільному житті, мені не соромно сказати, хто я і що не відсиджуюсь у тилу, − каже Роман.
Воїн вважає, що на тимчасово окупованих територіях скоро буде український прапор.
− І тоді з тими людьми, які там залишилися, треба буде разом жити й своїми вчинками викликати в них позитивні емоції. Щоб ці люди зрозуміли: український солдат − це той, хто допоможе і захистить. Сподіваюся, держава теж не відвернеться від цих громадян. Бо земля ж ця − наша. Ми не окупанти і не загарбники. І ми любимо нашу країну.
