Скандал на вулиці, обурений допис у соцмережах, тривога перед ВЛК та невідомістю — усе це стало частиною реальності, яку не можна просто винести за дужки. Але за цією…
Сьогодні Україна продовжує тримати сумну першість у Європі із захворюваності та смертності від коронавірусу. До «червоної зони» входять всі шість областей підпорядкування оперативного командування «Північ». Абсолютна більшість захворілих цивільні, однак, як відомо, вірус не розрізняє погонів, тож на COVІD-19 хворіють і військовослужбовці, і члени їхніх родин.
Напередодні травневих свят військова журналістка Олена Мокренчук зустрілася в Чернігові з начальником військового шпиталю полковником медичної служби Олександром Слєсаренком, щоб з’ясувати ситуацію з захворюваністю на коронавірус у військових частинах ОК «Північ» та довідатись прогноз медиків щодо боротьби із хворобою на найближчий час.
Нині захворюваність на COVІD-19 військовослужбовців ОК «Північ» пішла на спад
— Наразі в Україні зафіксовано понад 2 млн випадків захворювання на COVІD-19, маємо 42 тисячі померлих. Лише на Чернігівщині за час пандемії перехворіли 50 тис. 500 осіб, з яких 1015 померли. Скільки військовослужбовців Чернігівського гарнізону ввійшли до цієї сумної статистики?
— Дякувати Богові, у нас жоден військовослужбовець від коронавірусу чи викликаних ним ускладнень не помер. Щодо кількості тих, хто захворів, — з початку пандемії маємо 277 випадків по військових частинах Чернігівської області та 1642 по ОК «Північ». Нині більшість із них вже одужали. Інші продовжують лікування в нашому шпиталі та інших військових лікувальних закладах, їхній стан оціюється як задовільний.
— З 29 березня Чернігівщина оголошена «червоною зоною» за рівнем захворюваності на коронавірус. Наскільки складна ситуація тепер, за 20 днів після оголошення карантину?
— У нас найбільший потік хворих був наприкінці лютого — на початку березня. Другий подібний сплеск стався в перших числах квітня. Наразі захворюваність пішла на спад, і це дуже тішить. Значить, ми все робимо правильно.
— Чому третя хвиля виявилась настільки потужною і небезпечною?
— Під час першої хвилі, взимку-навесні 2020 року, COVID-19 був ще не настільки поширеним в Україні. Та й люди, налякані повідомленнями про масові смерті в Китаї та Італії, поводились обережніше. Дотримувались карантинних заходів, самоізоляції, соціальної дистанції. За літо народ розслабився, перестав дотримуватись навіть маскового режиму, і на осінь ми отримали сплеск захворюваності на тлі сезонного загострення ГРЗ. Як і в березні-квітні. Та нині ми бачимо, що пік пройдено і пандемія пішла на спад.
— Що допомогло переломити ситуацію?
— У нашому шпиталі це, звичайно, високий рівень компетенції особового складу і значний досвід боротьби з попередніми спалахами. Адже це не перший випадок масових інфекційних захворювань для нас. Спалахи захворюваності серед військовослужбовців, особливо серед щойно призваних (молодого поповнення) трапляються щороку, різної потужності та етіології. Перед цим у нас були спалахи захворюваності на грип, парагрип, аденовірус, свинячий грип, пташиний грип та їх комбінації. Надзвичайно важка ситуація склалася в травні-червні 1999 року на тлі РС-вірусу. Були дуже важкі двосторонні пневмонії. Основою захворюваності тоді став ГРЗ РС-вірус, на який перехворіла значна кількість особового складу навчального центру «Десна». У нас було по 20–30 нових шпиталізованих за добу! Наприкінці 2009 — на початку 2010 року пішла навала свинячого грипу: 30 листопада 2009 року протягом доби з «Десни» до нас привезли близько 200 перших хворих. Схожий спалах був у 2015 році, а тепер ось — коронавірус.
— По 200 хворих за добу? Як же лікарі витримували таке навантаження?
— Так, було дуже важко.
Тоді, у 1996 році, хворих розміщували, як правило, в одному профільному відділенні. В палати та на коридори ставились додаткові ліжка; відділення, розраховане на 30–50 пацієнтів, заповнювали до 150–200 людей. На одну медсестру припадало по 150–200 хворих, а тоді ще застосовували пеніцилін, який треба колоти шість разів на добу багаторазовими шприцами, які треба мити, кип’ятити, прожарювати… Уявляєте навантаження?
Ми ще тоді зрозуміли, що так працювати не можна. Я на той час вже мав необхідні фахові знання у вигляді клінічної ординатури з інфекційних хвороб, і, долаючи цю проблему, захистив кандидатську дисертацію саме за спалахами ГРЗ-залежних пневмоній серед військовослужбовців, що стосується і коронавірусів також. Спільними зусиллями особового складу нашого шпиталю ми розробили модель шпиталю-трансформера, яку успішно застосовували під час наступних спалахів захворюваності й пандемії коронавірусу сьогодні.
За весь час пандемії наші реаніматологи не втратили жодного пацієнта. Навіть із 90% ураженням легень
— Шпиталь-трансформер?
— Так. У разі раптових спалахів захворюваності чи великої кількості хворих ми перепрофілюємо окремі відділення, перетворюючи їх на взаємозамінні модулі. Кожне відділення має ресурс у 40–50 ліжко-місць. Ми перекриваємо їх захисними шторами і робимо додатковими інфекційними відділеннями, коли це необхідно. Звичайно, залишаємо «чисту» частину, де розташовані невідкладні хірургія та терапія, все інше перепрофілюємо під потреби інфекційних хворих.
— Але ж де взяти стільки фахівців?
— Вузькопрофільних фахівців,зважаючи на нашу організацію роботи, насправді потрібно небагато. Начальник інфекційного відділення майор медичної служби Страмко Сергій Анатолійович та лікар-інфекціоніст вищої категорії Мірошниченко Тетяна Никифорівна є штатними лікарями-інфекціоністами нашого шпиталю. Вони опікуються найбільш небезпечною ділянкою, а саме інфекційним відділенням. Крім них, фах інфекціоніста мають ще чотири лікарі, які працюють в інших відділеннях. Найтяжчою ділянкою роботи є реанімація. Начальник реанімаційного відділення старший лейтенант Слободенюк Руслан Миколайович, ординатор Косенко Максим Анатолійович мають фахову освіту реаніматолога і значний досвід реанімаційних дій.
Ми розподіляємо 200–300 хворих на наявних лікарів так, щоб на одного лікаря припадало не більше ніж 10 пацієнтів. Це абсолютно нормальний режим роботи, розумне навантаження, яке дозволяє організувати якісне лікування і забезпечує достатній рівень уваги до кожного пацієнта. Так само перерозподіляємо медсестер та санітарів.
— Тобто ваш секрет у тому, що кожен лікар є фактично «універсальним солдатом», який має, крім основного фаху, ще кілька спеціальностей?
— Саме так. Але це ще не всі наші секрети. Ефективним заходом у боротьбі з інфекційними захворюваннями є також сортування хворих. Ми розміщуємо пацієнтів до відділень в залежності від терміну і важкості захворювання. Відразу робимо рентген-знімки, щоб виявити тих, хто вже має пневмонії та інші специфічні для ковіду ураження легень. Робимо тест на коронавірус і до отримання результатів розміщуємо новоприбулих в бокси інфекційного відділення, у сувору ізоляцію з обво’язковими дезинфекційними заходами, аби обірвати ланцюжок зараження. З об’єктивних причин, а саме через відсутність в Чернігові спеціальної лабораторії, результати тестів ми отримуємо з Києва, двічі на тиждень. Але вже під час рентгеноскопії можна з достатньою імовірністю визначити коронавірус за характерними полісегментарними пневмоніями, які доволі чітко дають зрозуміти, з чим ми маємо справу.
Хворих, чий стан викликає у нас занепокоєння, розміщуємо одразу в реанімаційному відділенні і негайно беремось до їх стабілізації.
Злагоджені команди реаніматологів мають значний досвід успішних реанімаційних дій: за весь час пандемії вони не втратили жодного пацієнта, хоча були пацієнти, що надходили до нас з 90% ураженням легень і сатурацією нижче ніж 60 одиниць.
Сьогодні у нас під коронавірусні перепрофільовано відділення неврології, ЛОР, щелепно-лицьове, офтальмологічне та кардіологічне. Частину реанімаційного відділення залишили «чистою», частину переобладнали під надання допомоги важким коронавірусним хворим. Якщо виникне необхідність — можемо оперативно переформатувати роботу ще двох-трьох відділень.
Найагресивнішим є «свіжий вірус»
— Тобто достатньо перепрофілювати відділення і грамотно розсортувати хворих, щоб отримати стопроцентне одужання від ковіду?
— Ні, самих лиш організаційних заходів, звісно ж, недостатньо. Головним секретом нашого успіху є все ж таки методика лікування. З урахуванням нашого багаторічного досвіду, ми взяли за основу терапії застосування імуноглобулінів. Застосовуємо активне лікування з перших днів захворювання: підвищення температури навіть до 37,4 спонукає нас до дії. Адже субфебрильна температура — це результат рефлекації вірусу в легенях, зі збільшенням специфічного геморагічного ураження і, якщо не підтримати організм вчасно, людина дуже швидко почне задихатися через розповсюдження крововиливів на дихальну поверхню легень.
— Як часто вам доводиться застосовувати кисневі концентратори та чи вистачає їх у шпиталі?
— Завдяки ранній шпиталізації та активній жорсткій стратегії лікування наші хворі не потребують кисневої підтримки, тому проблем з нестачею кисню у нас не було жодного разу. У лікуванні коронавірусу взагалі дуже важливо не втратити час. Практично всі коронавіруси починаються як звичайна застуда, і у хворого є величезна спокуса злегковажити небезпекою, спробувати «відсидітися вдома». Вважаю злочинною практику, згідно з якою люди, що захворіли, сидять у будинках і надходять до лікарень лише в разі суттєвого погіршення самопочуття, коли вже задихаються, і їхні легені не працюють без сторонньої допомоги. Це дуже небезпечно. Я твердо переконаний: величезне значення має раннє виявлення хвороби і оперативно розпочате лікування. Дякуючи взаєморозумінню, досягнутому з командувачем ОК «Північ» генерал-майором Валерієм Залужним, військові частини нашого командування спрямовують тих, хто захворів, до шпиталю одразу ж, з першими ознаками захворювання.
Власне, як ви, мабуть, вже здогадались, така суворість має під собою сумний досвід. Восени, під час другої хвилі пандемії, були військовослужбовці, які оформлювали лікарняні через сімейних лікарів і лишалися вдома — або й взагалі виявляли неприпустиму легковажність і продовжували ходити на службу, маючи ознаки застуди. Внаслідок чого вони потрапляли до нас в дуже важкому стані, і нам доводилось буквально виривати їх із пазурів смерті.
— Як довго триває лікування?
— Згідно із протоколом — 14 днів. Зазвичай цього буває достатньо, щоб побороти вірус, звісно, якщо лікування розпочато вчасно. Якщо ж стан пацієнта тяжкий, може знадобитися додатковий час. Після виписки пацієнту надається від 10 до 30 діб на реабілітацію, зважаючи на важкість перенесення хвороби.
Вакцинація — найефективніший засіб протидії COVID-19
— Ви сказали, що пандемія пішла на спад, кількість захворювань помітно зменшилась. Як думаєте, коли Чернігівщина вийде з «червоної зони»?
— Я б не радив розслаблятися. Вірусні інфекції працюють хвилеподібно, вони мають тенденцію посилюватись під час масових скупчень народу, а у нас попереду купа свят. Вже в неділю люди підуть до церкви святити вербу, потім паски, далі поминальний день на кладовищах. Вихідні наші громадяни традиційно використовують для спілкування з рідними і друзями, відпочинку на природі. Маючи досвід минулих спалахів захворюваності саме після масових свят, ми розуміємо рівень небезпеки. Тому наполегливо закликаємо: лишайтесь вдома! Відчув нездужання — самоізолюйся!
Найагресивнішим є саме «свіжий» вірус. Статистика показує, що в перші дні захворювання хворий, ще не усвідомлюючи свого стану, заражає від 10 до 20 осіб вдома, на роботі, у транспорті, на вулиці, в магазині.
І ще одне. Третя хвиля була набагато складнішою для нас не лише щодо збільшення кількості хворих, але й суттєвим погіршенням їхнього стану вже під час надходження. Пацієнти вже в перші дні захворювання почувалися гірше, якщо порівнювати з тим, як це було пів року тому. Якщо раніше ледве витримували визначені 14 днів лікування й просилися на виписку, то тепер у багатьох температура тримається ще й на 10-й день, і самопочуття вони мають таке, що ми змушені додавати їм ще 5–7 днів лікування. На додаток до специфічної для коронавірусу полісегментарної пневмонії багато пацієнтів вже з перших днів мають виражені симптоми інтоксикації, суттєві ураження слизових рота, носоглотки, стравохода і навіть кишківника, що свідчить про мутацію вірусу. Тобто ситуація серйозна. Ми, звичайно, справляємося з цим, але людям варто було б і самим поберегтися хоч трохи, потурбуватися про захищеність себе і своїх рідних.
— Як же убезпечити себе від зараження? Адже не секрет, що маски недостатньо допомагають…
Так, респіратори захищають надійніше, але навіть звичайні маски — краще, ніж нічого. Принаймні ніхто не чхає тобі в обличчя, і ти не вдихаєш той «бульйон» різноманітних вірусів, що завжди присутній у місцях скупчення людей. Так само, як і миття рук та дезинфекція поверхонь не убезпечать вас повністю, але ризик зараження суттєво знизять. Я би не нехтував цим. Найефективнішим профілактичним засобом проти вірусу наразі є щеплення. За місяць ми щепили вже понад 700 людей, загалом це медики, і днями вже надходить час повторної вакцинації тих, хто щепився серед перших. Щотижня ми прищеплюємо кілька сотень військовослужбовців. Вакцина «Ковішилд», яку ми використовуємо, є доволі якісною, має більше ніж 70% ефективності.
Тож записуйтесь на вакцинацію, приходьте щепитись — і будьте здорові!
