Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
На опорному пункті, обладнаному на території колишнього зернотоку, піхотинці протягом одинадцяти діб під потужними обстрілами у сильний мороз чинили шалений спротив ворогові. Відстань до ворога була мінімальна — на кидок ручної гранати…
Мріяв служити в десанті, але доля пов’язала його з піхотою
Улітку 2014 року Микола Христюк закінчив Луцький національний технічний університет і вирушив у військкомат. Юнак активно займався спортом, тому бачив себе в десанті. Але так склалось, що на той період підрозділи десантно-штурмових військ, куди він звернувся, комплектувались людьми з досвідом служби в десанті, тому настирному волинянинові відмовили і в Миколаєві, і у Львові.
Він потрапив до Новоград-Волинської механізованої бригади. Спортивного юнака за його бажанням призначили у розвідувальний взвод. Після підготовки на полігоні батальйон, що комплектувався з мобілізованих воїнів, вирушив на Схід, де основні сили бригади воювали вже тривалий час.
Бої в районі Дебальцевого
У ніч з 7 на 8 лютого 2015 року піхотний підрозділ, підсилений розвідниками, використовуючи невеличку паузу під час обстрілів і ворожих атак, зайшов на позиції неподалік села Кам’янки між Ольховаткою та Нікішиним, щоб змінити втомлених постійними боями гірських піхотинців. Щойно прибули на позиції, ворожі обстріли посилились. Противник зайшов у нижню частину села, і вийти воїни 128-ї бригади вже змоги не мали. На зернотоку, де був обладнаний опорний пункт, і гірські піхотинці, і їхнє підкріплення протягом одинадцяти діб під потужними обстрілами у сильний мороз чинили шалений спротив ворогові. Відстань до противника була мінімальна — на кидок ручної гранати, метрів двадцять-тридцять. Під час одного з боїв загинув побратим Миколи — Роман Грушко з Вінниччини, а ще троє товаришів дістали поранення.
18 лютого підрозділ отримав наказ прориватись до основних сил бригади. Одну БМП, яка не змогла запуститись на морозі, піхотинці підірвали, а на інших рушили на Дебальцеве.
— Наша техніка з десантом на бортах нагадувала новорічну ялинку з прикрасами. На кожній машині чоловік з двадцять, а то й більше було, — пригадує ті події офіцер.
Колону постійно обстрілювали ворожі групи з лісопосадок, але піхотинці декілька разів давали гідну відсіч, і в повному складі прибули до основних сил. А вже після прибуття, перегрупувавшись, у ніч на 19 лютого у складі основної колони гірських піхотинців захисники Кам’янки виходили з Дебальцевого.
— Для моїх побратимів бої за Дебальцеве були бойовим хрещенням. Нас обстрілювали з мінометів, артилерії й танків, а потім штурмували в кілька разів більшими силами, ніж були у нас. Але ми понад десять днів трималися. Практично без сну й відпочинку, без їжі, бо вона в рот не лізла, лише на адреналіні, — ділиться Микола.
Щоб уміло воювати з ворогом — потрібно постійно навчатися
Уже там, під час боїв за Дебальцеве, хлопець ствердився у своєму бажані стати професійним військовим. Знав, як важливо, щоб поруч із хлопцями був грамотний командир, який не спасує у критичній ситуації й вчасно ухвалить правильне рішення в бойовій обстановці. Згодом він вступив й успішно навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У 2019 році лейтенант Микола Христюк прийняв механізований взвод, а згодом став ротним. Здобуті знання, а головне — бойовий досвід, сприяють успішному виконанню його підрозділом бойових завдань. Він вчиться сам і навчає своїх підлеглих. І весь час пригадує ту «беху», яка не запустилась через сильний мороз під Дебальцевим. Тому постійно вдосконалює свої практичні навички сам і мотивує робити це інших. А БМП роти лейтенанта Миколи Христюка завжди готові рухатись уперед і відбити свою землю у ворога.
Так воно й буде, на все свій час.
