Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Ні, таке художнє полотно поки що не висить у московській Третьяковській картинній галереї… Але цілком може висіти, якщо на просторах ОРДЛО хтось зі штатних живописців візьметься сотворити подібний шедевр.
Композиція накльовується — просто ягідка в лікері!.. Творіння Чарльза Мейньєра з його широковідомим портретом Наполеона I, який пише листа, — то недолуга мазня якогось маляра-аматора, що спеціалізується виключно на фарбуванні комунальних парканів.
За сюжетом, на передньому плані картини бачимо робочий кабінет ватажка «ДНР» — Дениса Пушиліна… Вікна до середини закладені мішками з піском. Сам господар сидить на розхитаному стільці, обтягнутому червоним плюшем. На голові задля самозахисту — рогата сталева кайзерівська каска зразка 1914-го. Над робочим столом, мов у нескінченній жалобі, схилився прапор ніким у світі невизнаної «народної республіки». На поверхні стола, перед барабольним носом Дені, вивищується стосик чистого паперу…
Деня з кульковою ручкою в руках, оскаженіло втупившись у стелю, зосереджено про щось думає. Судячи з усього, обдумує черговий варіант листа-послання до Кремля. Думати йому не заважають навіть мухи, що, розуміючи весь психологізм моменту, на якусь мить завмерли на підвісній стелі із енергоощадними лампочками, що через одну блякло освітлюють приміщення…
Муки творчості буквально спалюють нашого героя чи не до литок, затягнутих у галіфе. Проте його невтомний полководницький мозок однак продовжує інтенсивно обмірковувати чергову епістолярію…
Повз увагу глядача не проходить корзина для сміття, що нарочито стоїть не під, а біля столу… Відчувається: художник навмисне акцентує на ній творчий задум. У тому переповненому плетеному із пластмаси кошику й довкола не просто так лежать розкидані списані аркуші. За бажання, на них можна навіть розібрати текст написаного…
Придивимось пильніше й читаймо…
…У першій чернетці Деня Пушилін уклінно просить Путіна надати військову допомогу, спрямовану на припинення широкомасштабних військових дій і агресії з боку України. І аргументує написане проханням не допустити жертв серед мирних громадян, руйнування об’єктів соціальної інфраструктури й житлофонду.
…У другому варіанті донецький ватажок звертається з проханням включити «ДНР» до складу РФ, позаяк жителі «республіки» не можуть спати спокійно і мріють у бентежних снах швидше стати частиною «великої Росії».
…У третій чернетці, яку кабінетний протяг ненароком заніс чи не під самі підошви кирзових виступців Пушиліна, прочитується черговий плач… У крайньому разі, мовляв, прошу укласти договір про дружбу і співробітництво між «ДНР» і РФ, передбачивши співробітництво у сфері оборони.
У глибині картини, де сконцентровано чимало світлих тонів, чітко проглядаються двері. Біля них з відром, наповненим водою, і шваброю в руках стоїть випрацьована жінка літніх років. На її синьому халаті, біля грудей зліва нашивка: «Прибиральниця офісу ДНР тьотя Нюся»…
Своїм гордовитим виглядом вона більше скидається на міфічну Касандру… Її виразні очі наче промовляють живими словами до того, хто в муках епістолярної творчості геть знетямив: «Деню!.. — стрясає повітря громом її невимовний біль. — Не будь остаточним глупаком!.. До кого, синок, пишеш оті свої цидулки?! Хіба забув, як ставиться до сепаратистів президент Володимир Путін? Згадай, гарбузова твоя голова, Чечню, яка хотіла вийти зі складу Російської Федерації, наївно повіривши у єльцинський маскарадний заклик, мовляв, «беріть собі суверенітету стільки, скільки забажаєте»… А що з того вийшло! За того ж Єльцина — Перша чеченська війна, а за наступника-Вовика вже — Друга… Якою кров’ю чеченський народ за те заплатив!.. Скільки жертв, руйнувань… А ти тепер добровільно лізеш у зашморг і нас усіх за собою туди тягнеш… До кого?!. Та вони ж граються з нами заради власних інтересів… Повертай, доки не пізно, в Україну, під її руку! Покаянну голову, кажуть, меч не бере… Хай попервах буде важко, бо піднімати тепер Донбас після «руськомирської» руїни — то не семирічну їхню пісню про любов та дружбу по ящику слухати… Де за гармонь — автомат «Калашникова», а за барабан — масований залп від «Граду» чи «Смерчу»!.. Отямся, Деню!..».
…Мистецтвознавці стверджують: унікальність подібної картини криється не тільки в її глибинних філософських смислах, де уживаються різні точки зору на ті чи інші процеси й події, що мали і мають місце досі на окупованій частині Донеччини. У цьому високомистецькому творі художник сміливо використав найновітніші інноваційні прийоми й технології у галузі живопису.
Так, зокрема, полотно писано не якимись там традиційними олійними фарбами, де «світло і тінь» з часом втрачають неповторну гру у сприйнятті, а «паліндромними» фарбами, тобто фарбами-перевертнями, що створюють перед глядачем дивовижний стереоряд…
Якщо, скажімо, картину «Деня Пушилін пише листа…» роздивлятися більше ніж дві-три хвилини, мимоволі з-під її основного тла починає проступати зовсім інше зображення… Поціновувачі мистецтва знають його як картину «Іван Грозний вбиває свого сина»…
Але цей мистецький «дуалізм», зведений в одне полотно, цілком доречний. Ілля Репін своїм талантом лише зайве застерігає: той, хто тугий на вухо, або має зухвалість не слухати свого царя-батюшку, неодмінно стає його жертвою…
Проте цим питанням займаються вже інші митці… Від судової медицини…
Спеціально для АІ — Рядовий Іван Чонкін, ньюсмейкер номер 1
